Яка вона — гомеопатія?

Коли пацієнт потрапляє до гомеопата? Найчастіше — не раніше, ніж він не зміг отримати допомогу в звичайній поліклініці від звичайних препаратів, тобто на досить запущеній стадії захворювання. Контингент пацієнтів, з якими доводиться працювати лікарям-гомеопатам — досить важкі й запущені випадки захворювань. Є й інша група пацієнтів — противники могутніх алопатичних хімічних засобів і поборники легких і “нешкідливих” гомеопатичних засобів. Про цю групу пацієнтів — окрема розмова.
Численні досліди на добровольцях упродовж останніх 200 років визначили спектр і спрямованість дії кожного з гомеопатичних препаратів. Встановлено так само тривалість і глибину впливу на людський організм кожної потенції (поняття близьке до “концентрації”) кожного з використовуваних препаратів, при цьому різні потенції речовин впливають на різні рівні організму людини. Гомеопат у своїй боротьбі за здоров’я людини виявляється набагато більше озброєним, могутнім і дослідженим інструментом впливу, ніж лікарі певних напрямків. При призначенні гомеопатичних препаратів лікар керується не назвою захворювання, і не своїми розуміннями тієї чи іншої теми, а суворо симптомами і скаргами з боку пацієнта. Саме тому завжди гомеопатичний препарат може бути підібраний тільки індивідуально, і в двох, начебто подібних ситуаціях гомеопат призначає різні препарати. Глибина і сила дії препаратів така, що одна доза ліків іноді може діяти не менше 30-60 днів, хоча в деяких випадках час дії вичерпується через добу або кілька годин.
Матеріалом для виготовлення гомеопатичних препаратів може бути будь-яка природна речовина мінерального, рослинного чи тваринного походження. Харчова сіль та отрута гадюки, золото і чистотіл, азотна кислота і кварц — усі ці відомі речовини давно використовують як сировину для виготовлення гомеопатичних ліків. Самі ліки виготовляються за чітко визначеними технологіями, розробленими основоположником гомеопатії С.Ганеманом наприкінці XVIII-початку XIX століття шляхом багаторазового розведення у спиртовому розчині і дозованому струшенні (динамізації) розчину.
Розглянемо ситуацію. Народжується здорова дитина в здорових батьків. Вже у пологовому будинку вона зіштовхується з вакцинацією, закапуванням нітрату срібла в очі, іншими втручаннями, здійсненими, безумовно, з кращих спонукань. Якщо дитина здорова, вона впорається з цим, впорається й з іншими агресивними факторами середовища, екологічними та емоційними навантаженнями, хвороботворними мікроорганізмами і шкідливими випромінюваннями. Але через деякий час виникає якесь порушення: наприклад, сну, а потім — дитячі діатези — дебюти хронічних станів, далі — порушення випорожнення, апетиту. Так поступово розвивається захворювання. У когось його визначать як дисбактеріоз, у когось — як діатез, у когось — інакше. Для гомеопата це — стадія розвитку хронічного стану.
Потрібно сказати, що в деяких західних країнах існує досить суворе законодавство щодо гомеопатичної практики і підготовки лікарів гомеопатів. Так, лікар-асистент повинен упродовж років бути присутнім на гомеопатичних прийомах професійного практикуючого гомеопата, перш ніж отримає право на відкриття власної практики. Перевагою вітчизняного законодавства у відношенні гомеопатії можна вважати необхідність вищої медичної освіти для одержання права на практику.
Тепер повернемося до тієї групи пацієнтів, що розглядають гомеопатичний метод як “м’який” і нешкідливий, як легке лікування “травами”. При спробах самолікування такі пацієнти, будучи досить здоровими людьми, часто ризикують загнати себе у важчу стадію захворювання, ніж та, в якій вони були до початку лікування. Це часто супроводжується придушенням симптомів, людина при цьому співає оди гомеопатії і, “не відаючи, що творить” — дискредитує її.
То чи може бути шкідлива гомеопатія? Так, може — при некваліфікованому і безграмотному використанні. В яких випадках можна самостійно використовувати гомеопатичні засоби без ризику для здоров’я? У досить простих і ясних ситуаціях у відносно здорових людей. У яких випадках гомеопатія найбільш ефективна? У випадку застосування лікарем-гомеопатом, що пройшов спеціальне навчання і має досить тривалу гомеопатичну практику.