Ми у Facebook
27.01.2004, 22:12

Диплом — за ляльки

У дивосвіті кожної дитини іграшка відіграє чи не найголовнішу роль. На жаль, з віком вона поступово втрачає свою магічну силу. Дорослі (хоч і не зізнаються у цьому) вважають ляльки непотрібним мотлохом у домі, а прохання купити ще одну іграшку викликає у них у кращому випадку поблажливу обіцянку. Та у кожного правила є свої винятки. Рівнянка Вікторія Кисиленко вважає ляльку частиною свого життя, за що днями й отримала відзнаку.
Вікторія Кисиленко — майстер декоративноужиткового мистецтва. Ця професія сьогодні не надто у пошані, але її плоди змушують затамувати подих. Яскраві квіти у рамках на стіні чи композиції у виконанні майстрині цікавлять не лише місцевих любителів флористики, а й гостей із ближнього зарубіжжя. Останні найчастіше й купують ці прекрасні роботи, адже усі вони — натуральні.
Це ж стосується й ляльок, які пані Вікторія виготовляє із тіпаного льону. Нещодавно вона взяла участь у всеукраїнському конкурсі-виставці “Українська народна іграшка”. Конкурс тривав увесь 2003 рік, тож на виставці представлено роботи понад п’ятисот майстрів. Вік конкурсантів не обмежувався: наймолодшій учасниці було 7 років, найстаршій — 78. Дуже важко було обрати переможців, адже кожна іграшка — витвір мистецтва. Тут можна побачити ляльки із лози й соломки, кукурудзяного листя й дерева, традиційної кераміки та ниток, були навіть іграшки з часнику та цибулі. За результатами конкурсу пані Кисиленко отримала диплом за друге місце всеукраїнського конкурсу.
Рівнянка представила свою колекцію лялечок із тіпаного льону, виготовлених за спеціальною трудомісткою методикою. Вона каже, що ці ляльки особливі, бо у них — незвична енергетика й теплота, це — відзвук традиції. Окрім своїх робіт пані Вікторія представила на виставці вироби своїх учнів-гуртківців рівненської школи №19. Саме задля дітей майстриня брала участь у цьому конкурсі:
— Я їхала на конкурс не заради слави, — розповідає пані Вікторія. — Головне, що дитячі роботи потрапили на виставку. Це спонукатиме їх до подальшої творчості, тобто традиція не загубиться. От сьогодні я вперше після столиці йду на роботу й передчуваю, що підніму настрій своїм учням, вони зрозуміють, що наша справа цінується і її треба продовжувати.





На правах реклами