Життя у стилі Ротарі

Почнемо з кобили і вбиральні!
Для того, щоб плідно розвивати свою справу, бізнесмену необхідно спілкуватися. І не лише з виробничих питань, але, так би мовити, у вільний від роботи час. Ось і вирішили чиказькі хлопці: зустрічатимемось раз на тиждень, але зробимо наші зустрічі обов’язковими. З часом у клубу з’явилася назва — Ротарі.
Розмови — розмовами, але хлопці без діла сидіти не звикли. Без доброго діла! А тут якраз у місцевого священика здохла кобила. Ротарійці подумали, а тоді скинулись і купили йому коня, щоб він міг об’їжджати свою паству та проповідувати. А ще через кілька тижнів хлопці взагалі здивували і потішили городян: вони подарували громаді першу у місті громадську вбиральню.
Пізніше клуб вирішив перевірити свою діяльність в екстремальних умовах і виступив із закликом про збір коштів на допомогу жертвам повені у штатах Огайо та Індіана. Щоб подати приклад, Ротарі виділили 25 тисяч доларів.

Ротарійці скрізь
Рух ротарійців знайшов відгук у душах добрих, розумних і винахідливих підприємців в усьому світі. Ініціативу чиказьців підхопили Сан-Франциско, Окленд. Перший Ротарі-клуб за межами Америки з’явився у 1910 році у канадському Вінніпезі. Наступного ж року ротарійці “завоювали” Європу. Нині з “нескорених” материків залишилась хіба що Антарктида, але тільки тому, що підприємцям там просто нічого робити.
Ротарійці стверджують що їх організація не визнає кордонів та бар’єрів ані расових, ані релігійних, ані політичних. Милості просимо до гурту, аби ти лишень був достойним чоловіком з добрими намірами. І достойні люди долучалися: у різний час до клубу вступили композитор Ян Сибеліус, мислитель Альберт Швейцер, письменник Томас Манн. І ще один факт: майже вісімдесят відсотків президентів усіх країн — ротарійці.

Служіння понад власне “я”
Рівне теж долучилося до ротарійського руху: “Ротарі Рівне” створено 7 вересня 1996 року — адже саме тоді першим членам клубу було вручено офіційну Хартію. Нині “Ротарі Рівне” нараховує сімнадцять активістів ділового світу, об’єднаних гаслом “Служіння понад власне я”. Поза клубом усі його члени — доволі успішні бізнесмени, знані у місті люди, але у “Ротарі” немає місця особистим, бізнесовим чи політичним інтересам — це суворе табу, за яке можна навіть втратити членство.
За рік “Ротарі Рівне” святкуватиме своє десятиріччя, і до свого першого серйозного ювілею рівняни підійшли із серйозними здобутками. В їхньому активі — участь у міжнародній програмі “Поліо плюс” (щеплення дітей від поліомієліту), купівля племінних корів для села Кузьмівка Сарненського району за проектом допомоги спілці дрібних фермерів чорнобильської зони (мешканці отримали 76 корів та холодильне обладнання), допомога Рівненському центру реабілітації інвалідів, притулку-розподільнику для бездомних дітей, Новоставівському дитячому протитуберкульозному санаторію.
— Благодійність — не єдина мета клубу, — пояснює президент “Ротарі Рівне” Ігор Яковчук, — хоча це, безсумнівно, один з основних напрямків діяльності. Окрім власне роботи у місті, тобто поліпшення життя громади, ми займаємось ще й клубною та професійною роботою. Адже клуб дає широкі можливості для спілкування, а відтак і для розвитку партнерських взаємин.
Умови членства у клубі доволі жорсткі: щотижневі обов’язкові засідання та щорічні внески у розмірі 150 доларів, робота ж (якої завжди чимало) не приносить жодних матеріальних дивідендів, бо ж навіть президент клубу не отримує платні. Можливо, тому у “Ротарі Рівне” лише сімнадцять членів. Однак, попри свою малочисельність, рівненський клуб — один з найвідоміших в Україні.
Як зауважив секретар клубу Руслан Краплич, щоб стати ротаріанцем, треба бути готовим щось віддавати іншим — свій час, зусилля, гроші. Такі самопожертви власними інтересами розуміють не всі, та це й на краще, адже головне — не кількість членів у клубі, а їх дієвість та активність.
Не бажаючи пасти задніх (бо ж у “Ротарі Інтернешнл” жорсткий віковий ценз), молодь теж об’єдналася у подібний клуб — Ротаракт. Молодіжний “Ротарі” не оперує такими значними коштами, як “дорослий”, тому покладаються перш за все на свої руки. Так, 2002 року напередодні Дня перемоги активісти організували прибирання Меморіалу Слави, а минулого — своїми силами ремонтували та фарбували ігровий майданчик Рівненського притулку для бездомних дітей.
Президент рівненського клубу “Ротаракт” Олена Шульга переконана: можна змінити життя на краще, треба лише докласти до цього зусиль.