Поміняла балет на машини

— Традиційно почнімо з початку, з вашої першої освіти.
— Вступила до Рівненського педінституту на дошкільний факультет, а потім перевелася у Київський педагогічний університет, бо в КПІ вчився чоловік. Закінчила ВНЗ у 1996-му й пішла на роботу в дитячий садок у Здолбунові.
— А чому у Здолбунові?
— Бо ми обоє звідти родом, там і зараз живемо, а на роботу їздимо у Рівне (сміється). Ми, як порядні європейці, живемо за містом, а працюємо у місті. Так вже склалося із самого початку, після того, як ми здобули вищу освіту. Повернулися у Здолбунів, бо тут живуть моя мама і Юрині батьки. Він влаштувався на роботу в РЕМ, потім працював у банку, згодом — у компанії “Автотехнологія”. Робота там приносила задоволення. Поступово прийшов до висновку, що пора мати щось своє і самому втілювати власні ідеї, бути автором свого життя.
— Тобто не фінансові причини були першочерговими у цьому рішенні?
— Ні, кошти вже були другорядними. Ініціатором і засновником “Моторного ательє” був Юрій Леонідович, і це було навесні 2005 року. Я на той час теж працювала вже у Рівному, у приватному дитсадку, тому і фірма була створена тут. До речі, цього ж року у нас народилась друга донька. До електрообслуговування машин, послуг тюнінгу, “протиугонки” поступово додавалися й інші послуги. Зокрема ми дізналися про німецьку фірму Eberspacher, її Генеральне українське представництво у Черкасах — компанію “ГЕРУК і К” й почали з ними співпрацювати. Спочатку просто замовляли автономні обігрівачі та інші товари і встановлювали їх. Потім (знову це була ідея чоловіка) стали регіональним представником цієї фірми. Але на початкових етапах роботи “Моторного ательє” фірма на це згоду не дала. А пізніше, коли були напрацьовані певний досвід, обіг коштів, Генеральне представництво переконалось у серйозності намірів і доручило моєму чоловікові цю відповідальну справу. Хочу сказати, що починати якийсь новий напрямок у бізнесі складно, а товари німецької фірми — це рівень людей, які люблять себе, своє авто, і ми починаємо доростати до цього.
— Що спонукало вас кардинально поміняти життя, зайнятись бізнесом, який завжди мав чоловіче обличчя?
— У житті кожної людини колись та й настає переломний етап. У мене, крім педагогічного диплома, є ще й диплом тренера горизонтально-пластичного балету. Працюючи вихователькою — а цій справі віддала 15 років, я ще й 9 років тренувала успішних дорослих жінок у клубі такого балету. Але в один момент вирішила, що треба щось змінити в житті. Вступила в Міжнародний університет розвитку людини “Україна” на спеціальність “економіка підприємництва”, отримала у цьому році ступінь бакалавра. На спеціаліста вже немає часу (сміється). У той час чоловік вже був регіональним представником Eberspacher, і на сімейній раді ми вирішили, що чоловікові не варто брати на допомогу людину зі сторони. Я ж, так би мовити, “варилася” у цьому більше року. Тому й почала допомагати чоловікові. Ми стали розвивати мережу, а далі, як кажуть, пішло-поїхало. І в тому, що ми сьогодні маємо певний результат, вагома заслуга мого чоловіка. Без його технічних знань, впевненості, мужності успіхів би не було.
— Ви вже й навчальні семінари проводили...
— Так. Минулого року приїжджав директор Генерального представництва, і було вирішено, що проводити навчання у Черкасах не дуже зручно для представників Західного регіону. Тому ми успішно провели перший семінар, згодом — другий. Ось такий у нас вийшов сімейний тандем, завдяки якому ми можемо говорити про результати нашого бізнесу.
— Як допомагає вам у бізнесі педагогічна освіта? (Нашу розмову перериває мобільний, рінгтон якого звучить дитячим сміхом)
— Допомагає перш за все у плані комунікабельності: це і тактовність, і знання психології людини. Вміння говорити теж відіграє не останню роль. Коли телефонуєш у Київ, партнери приємно вражені моєю мовою, роблять компліменти. Це завдяки тому, що риторику у ВНЗі викладали хороші спеціалісти.
— Ольго Борисівно, вам у роботі доводиться більше спілкуватися з чоловіками. Як знаходите з ними спільну мову?
— Багато сервісних станцій мають відповідальних працівників-жінок. Також є вони й серед клієнтів, щоправда, їх менше, ніж чоловіків. Техніка вже давно не є нежіночою справою — розібратися можна у всьому. Щодо чоловіків, то є дуже ділові клієнти, яким потрібно, так би мовити, менше тексту, інші будуть торгуватися до останньої копійки. Ось такий випадок був нещодавно: ми не прийшли до спільного рішення, а постраждав водій, який поїхав без обігрівача на Італію через країни, де вже холодно.
— У вас сімейний бізнес. А зі своїм чоловіком удень часто контактуєте?
— Сьогодні, наприклад, один раз, інколи — частіше. Буває, що обідаємо разом. Він керує СТО на Київській, я тут, на Курчатова. Зранку роз’їжджаємось, додому повертаємось теж не завжди разом.
— На якій машині їздите ви самі, як її вибирали?
— Посвідчення водія у мене давно, і ми раніше часто з чоловіком їздили у відрядження удвох, міняючись за кермом. Коли зрозуміли, що однієї машини нам вже мало, вирішили придбати мені авто. Спочатку хотіли з кумою купити дві “Фієсти”. Коли звернулися на “Віннер Форд”, Наталя Михайлівна запропонувала мені “Міцубіші Кольт”. Я називаю її “даміческа” машина або “баклажан” (сміється). Її придбання запам’ятала, тому що це було у день мого народження, 31 липня. Тоді мене весь автосалон вітав.
— У вас дві доньки. Напевне, вони страждають від маминої зайнятості?
— Нашій старшій Вірі 15 з половиною, меншій Софійці — 2 роки. Хочу підкреслити, що лише завдяки своїй мамі, яка доглядає малу, я маю змогу займатися справою, що мені подобається. На старшу можу цілком покластися у домашніх клопотах — пранні, прибиранні, це теж велика підтримка. Так, зараз у нас єдиний вихідний — неділя, але інколи, коли їдемо у відрядження, доводиться і ним жертвувати. Знаю, що кожен у становленні бізнесу пройшов етап такої зайнятості, коли ще немає на кого перекласти обов’язки. Думаю, що скоро матимемо людину, на яку можна буде покластися у роботі, і тоді, можливо, матимемо ще один вихідний. А поки що неділю присвячую дітям, займаюсь із Софійкою, інколи в зоопарк їздимо. Дітей виховуємо так, аби вони не боялися висловити свою думку, навіть якщо вона хибна. До речі, у школі психолог проводила опитування й запитала учнів, хто себе любить. Ствердно відповіла лише наша Віруня. Я спочатку запитала, чому вона так сказала, а потім подумала, що, напевне, ми їх правильно виховуємо.
— За кермо старша ще не сідає?
— Ще ні. Але каже, що в майбутньому матиме машину марки “Бугатті”. Що ж! Хай мріє, у житті все матеріальне і мрії можуть збуватися.
— А які мрії у мами? Є програма-мінімум і, так би мовити, план “Барбаросса”?
— Хочеться розвинути мережу Західного регіону, максимально модернізувати нашу гілку, зробити її славетною, додати те, чого немає в інших сервісних мережах. Щодо мрій, то мені хочеться організувати клуб багатих людей, які мають автосалони, причетні до автобізнесу.
— Це тому, що мало часу для спілкування нині?
— Ні. Мені доводиться часто спілкуватися з працівниками автосалонів. Вони їздять на виставки, обмінюються інформацією. Але виставки — це не та обстановка, де можна поспілкуватися і поділитися інформацією заради спільного бізнесу. Тому хочу, щоб люди саме у такому клубі обмінювались знаннями, новинами, не боялись, що хтось когось “перескаче”. Я читала американського автора Наполеона Хілла, котрий розповідає, як досягли успіху Форд, Крайслер. Вони теж члени клубу відомих людей автобізнесу.
— Що сьогодні у вашому бізнесі найважче?
— Коли я працювала в освіті, був чіткий графік, план роботи на день. Тут зовсім інше. Бо багато інформації, яку треба відпрацьовувати, шліфувати, звітуватись. Планую одне, а по дорозі на роботу кільканадцять дзвінків усе змінюють. Тому цей режим неплановості є важким.
— У вас просто фігура Дюймовочки. Це заслуга тренерської роботи чи й зараз ви її підтримуєте?
— (сміється) Хочу, але не маю часу. Хочеться балету, бо компанія була у нас чудова, а на наших вечірках я і досвіду тамади набула. Зараз зарядку робити вранці не встигаю. Кава — і все. Нині саме гарячий сезон у роботі, потім буде трохи затишшя. Попереду ще багато нового. Є до чого рости!
 
Про що розповіла Ольга Шихутська в інтерв’ю газеті “ОГО”:
n чому, пропрацювавши 15 років у дитсадку,вирішила піти у бізнес;
n як педагогічна освіта допомагає у спілкуванні з клієнтами;
n хто чим займається у сімейному бізнесі;
n кому завдячує можливості бізнесового росту;
n як вибирала свій автомобіль;
n чому має лише один вихідний;
n як донька проявила вміння не боятися висловлюватисвою думку;
n про клуб, який би хотіла створити.