“З нами рахувались і рівненські бандюки, і київські”

І тоді рука руку мила...
— Василю Михайловичу, то ви справді нащадок композитора Миколи Лисенка?
— Мій батько — професор Лисенко-Дністровський, а Микола Віталійович Лисенко — прадід. Коли я закінчував перший ВНЗ — Рівненський інститут культури, — від дворянського походження відмахувався — такі тоді часи були. Мені і в школі не раз за це “тикали”. З часом почав цікавитись цим питанням і дізнався, що прізвище Лисенко має кілька гілок. Пряма українська — це Лисенки, західноукраїнська — Косачі, Квітки-Основ’яненки, російська — Добролюбови-Чернишевські. Тому мені стало ясно, чому Добролюбов хвалив Чернишевського: і тоді рука руку мила. Ми думаємо, що це були творчі люди, а насправді вони були замкнуті, егоїстичні, це був клан. Ось і зараз їх нащадки між собою ворогують. Кожен намагається довести, що саме він і є той Лисенко. Ми представники найближчої гілки Косачів. Хоча носимо прізвище Лисенко.
— А ця династія продовжується?
— Так, у мене є син Іван, який знає, ким був його прапрадід.
— Отже починали ви трудовий шлях творчо, закінчивши інститут культури...
— Це було у 1982 році. Отримати направлення в театр було важко, і я, працівник культури, режисер самодіяльного колективу, актор другої категорії, був направлений на роботу в ОНМЦ. Там я сидів і тупо дивився у вікно, а фантазія у мене була бурхлива! Я прорахував: якщо відслужу півтора року, отримаю відкріплення і диплом буде дійсний. (Тоді після його отримання потрібно було 3 роки відпрацювати). Пішов у військкомат, і мене направили служити в Харків, у спецзону. І там зі мною трапилась фантастична історія. Якось читав газету і дізнався, що вперше в Союз на гастролі приїжджає група “Спейс”, фанатом якої я був, і дає три концерти в Ленінграді. Оскільки я був на офіцерській посаді, сам на себе заповнив анкету і потрапив у Ленінград. Не повірите — мене відправляють на охорону Дідьє Маруані — керівника цієї групи!
— Тобто ви знову самі кували свою долю?
— Так було все життя — я завжди біг попереду потяга. Нас, майстрів спорту, направили в найближче оточення, до того ж я вільно володів англійською, мав режисерську освіту, тому свого кумира чув і бачив, будучи старшим групи з охорони на концерті в “Олімпійському”.

Золоті часи гастролей на Поліссі
— Як же ви потрапили на роботу в театр?
— Після армії я повернувся в Рівне і три місяці шукав роботу. Тоді з вищою освітою на біржу не брали. І знову ж таки випадковість. Йшов мимо театру ляльок і згадав, що там працює одногрупник Володя Підцерковний. Зайшов. А на другий день уже був прийнятий на роботу актором другої категорії. Період, коли їздили на гастролі на Полісся, згадую як один з найкращих у житті, бо в душі я турист.
— Як відбувався перехід від мистецтва до спорту?
— Коли до влади прийшов Горбачов, культура ставала нікому не потрібна. Я перейшов на роботу в ПДМ, спочатку вів гурток, ставив концерти, а потім як майстер спорту з гирьового спорту, рукопашного бою створив клуб. Заняття гирьовим спортом були ніби як прикриття, адже у 1983-му ввели статтю за викладання східних єдиноборств, а я вставляв як розминку перед атлетичною гімнастикою елементи шаолінського стилю. Навіть міліція приходила перевіряти. То доводилось показувати вирізки з журналу “Здоров’я”, де друкувались елементи гімнастики ушу. Потім був клуб “Юний десантник”, а згодом ми створили федерацію східних єдиноборств, провели чемпіонат Союзу “Поліський кубок”. Я атестувався як тренер, інструктор гімнастики ушу, цигун, рукопашного бою спеціалістами Пекінської академії ушу. Із 150 кандидатів її закінчили тільки п’ятеро. Коли приїхав 4 лютого 1990 року у Рівне, дізнався, що помер мій батько. Ця подія і була символічним підведенням риски під моїм творчим минулим.
— І тоді ви почали займатись охороною...

Три роки в блоці  з Валерієм Коротковим
— Якось мені сказали, що є один бізнесмен, якому потрібна охорона. Це був Валерій Коротков і його фірма “Еліксир”. Люди, які створювали федерацію, стали засновниками товариства “Блок”, яке охороняло бізнесмена. Ми добре заробляли, з нами рахувались і рівненські бандюки, і київські. Це саме нас “Альфа” клала на асфальт, коли працювала проти Короткова. Але це тривало три роки і “Блок” розлетівся.
— А зараз підтримуєте контакти з паном Валерієм?
— Інколи зустрічаємось, вітаємось. Після цього я працював керівником служби охорони банку і зрозумів, що мені не вистачає юридичної освіти. Коли закінчував університет, вибрав тему для диплома “Корупція в Україні”. Звісно, що у часи Кучми її не хотіли затверджувати. Я йшов на червоний диплом, однак мені його не дали, бо один із розділів диплома називався “державний рекет” — на той час податкова заснувала податкову міліцію — інструмент вибивання податків, який по суті суперечив Конституції. Я це написав. Скандал був дикий, але я захистився. Оскільки люблю “вільні хліби”, став задумуватись над створенням чогось свого. На той час “виріс із штанців” просто охорони.
— Так і була створена “Сек’юріті компані”?
— Хочу зазначити, що сек’юріті — це не просто охоронець. Адже англійською “бодігард” в перекладі означає тіло, охорона. А сек’юріті — це безпека юридичних, фізичних осіб з документами, податками, аудитом, юридичним супроводом плюс особиста охорона. Тобто це ширше поняття, ніж охоронець. Наша фірма займається більш високими питаннями безпеки. Раніше я хапався за будь-яку роботу, сьогодні досвід дає можливість вибирати, за яку роботу братися, а кому і відмовити. До речі, моєї професії у КВЕД (Код виду економічної діяльності) не було до 2006 року.
— Серед осіб, яких ви охороняли, були і посадовці вищого рівня?
— Так, на рівні Президента і перших осіб держави під час їх візитів, надавали послуги і відомим особам області. Коли приїжджають віп-персони, надаємо кваліфіковану підтримку. У решті випадків звертаємось до інших фірм з потужним штатом сторожів-охоронців. Адже ми — вершина айсберга. Зараз, до речі, реорганізую фірму у приватне підприємство, ліквідовуючи юридичну особу. Але із збереженням юридичної назви. Тобто буде охоронно-юридичне бюро “Сек’юріті компані”. Це наш фірмовий бренд.

Повернули дівчину, яка зникла з дому
— З якими проханнями до вас звертаються найчастіше?
— Найчастіше — повернення боргів, заставного майна. Іншим потрібен супровід, скажімо, під час придбання дорогого авто, присутність на переговорах охоронця і юридичного консультанта, збір та аналіз інформації. Остання послуга була надана крупній фірмі, після чого її економічні збитки закінчились.
— Василю Михайловичу, а сімейно-побутові проблеми теж залагоджуєте?
— Був у нас випадок, коли дівчина зникла з дому після конфлікту з батьками. Ми знайшли її в іншому місті і повернули додому. У нас є своя психо-аналітична служба. Однак випадок нічого не навчив матір і проблеми повторились.
— А кому ж усе-таки відмовляєте?
— Ми не займаємось стеженням за невірними дружинами, наприклад. Паралельно з роботою я все життя займався клубом, з 1987 року, обравши напрямок стріт-файтинг. До речі, рік тому я брав участь як фахівець у передачі УТ-1 на тему вуличної безпеки. У ній брали участь фотомодель, олімпійська чемпіонка з дзюдо, на яких здійснили напади. Ми аналізували, чому так сталося.
— У контексті цього дайте рекомендації жінці, яка пізно повертається з роботи.
— Рухатись знайомим маршрутом, попередити близьких, що виїжджаєте (виходите), в темному місці не варто телефонувати, по можливості користуватись електрошокером. Він як ліхтарик, а газовий балончик майже не діє на п’яного, наркомана.
— Напевне, вам і вночі доводиться працювати?
— Так, часто. Особистого часу дуже мало. День починається о восьмій ранку з прогулянки з собакою, купання, спецпідготовки. Працюю і в суботу.

“Цікавлюсь хронологією історії”
— А як щодо театру? На спектаклі знаходите час?
— Так, на театр час знаходжу — буваю на рівненських виставах і гастролі не пропускаю. Дуже добре, що люди знову почали ходити в театр і прагнуть живого мистецтва на заміну стрілялкам, серіалам і попсі.
— З книгами дружите?
— Читаю швидко, в першу чергу спецлітературу. Зараз цікавить тема хронології. Російські академіки Носовський і Фомін прорахували, що Біблія не відповідає загальноприйнятим датам. І “Код да Вінчі” є відголоском цього. За їхніми підрахунками, Христос помер у 1110 році нашої ери. Дізнався цікаві речі щодо походження російської землі. Наприклад, що не було нашестя татар, а орда — це була армія, яка відносилась до російської держави; що ми живемо за хронологією Пентавіуса, Скалігера — римських монахів, які у ХVІ-VІІ віках переписали історію...
— Ваша четверта вища освіта це...
— У 37 років у мене з’явилась здатність лікувати людей. Діагностувати безконтактним способом і допомагати долати проблеми. Звідки і як це прийшло — не знаю. Я співпрацював з Віктором Бєловим, лікуючи людей за допомогою вправ гімнастики цигун. Тому четверта освіта — це факультет фізичної реабілітації РЕГІ.
 
досьє
Лисенко Василь Михайлович Бізнесмен-сек’юріті
Народився: м. Тернопіль, 1961р.
Освіта: чотири вищі освіти. У 1995 році атестований за міжнародним сертифікатом охоронця з правом роботи за наймом
За гороскопом: Овен
Слабкості: фантазер, романтик
Сильні сторони: впертий, швидко сприймає ситуацію, може її спрогнозувати, відчуває атмосферу в переговорному процесі. Знає, добре чи погано мовчить людина
Читає: швидко. Любить Подеревлянського, Бальзака, Гюго, Буніна, Достоєвського. Останній прочитаний автор — Чарльз Буковський