“Коли учень готовий, приходить учитель”

Про “Реноме”
Анатолій Кричильський був одним з перших, хто звільнився з радіозаводу: кооператив “Програма” реформувався у підприємство “Восток-програма”. Про це в особистій картці Анатолія Миколайовича свідчить запис від 16 липня 1990 року.
— Назва “РЕНОМЕ” була запропонована партнером, адже наша діяльність була пов’язана з іноземними постачальниками, а в перекладі це слово означає “висока стабільна репутація”, — згадує співрозмовник. — Починали ми працювати на 15 квадратних метрах у приміщенні колишнього “Птахопрому”. Спочатку нас було четверо, і попри офіційні посади (я значився комерційним директором), у нас не було розділення функцій: один — начальник, інший — підлеглий. Коли потрібно було — ставали вантажниками, експедиторами, водіями, програмістами. Як далекобійники возили фури з комп’ютерами, співпрацюючи з німцями, поляками у той час, коли в нас був розгул анархії.
Було багато ризикових ситуацій у дорозі, адже часто їздили за кордон. У Краків, наприклад, “дев’яткою” з причепом — за комп’ютерними комплектуючими. При цьому на митниці всі документи самі оформляли. Тричі при Радянському Союзі комерційному директору довелося літати в Калмикію — з пересадками, з коробками з комп’ютерами...
Анатолій Миколайович з ностальгією згадує часи, коли працюючих було до сотні, але всі були згуртовані, мобільні за темпами розвитку. В той час, коли поширення набули бартери, “реномешники” працювали тільки з грошима. Тому коли ввели гривню і почалися грошові розрахунки, фірмам-бартерникам стало тяжче працювати, а “РЕНОМЕ” — навпаки легше.
— У 1998 році став депутатом, — розповідає Анатолій Миколайович. — Але мені вистачило однієї депутатської каденції — це не для мене, я не публічна людина.

Про владу
Так склалося, що в житті він ніколи не прагнув влади: посади не були самоціллю. Виходило так, що влада ніби сама наздоганяла його. Як приклад, період у минулому компанії, коли для налагодження роботи був запрошений найманий менеджер. Анатолій Кричильський тоді спокійно уступив йому свій кабінет. Розумів, що це потрібно для загальної справи. Однак з часом таки повернувся на своє робоче місце.
Сьогодні все оперативне управління холдингом здійснює генеральний директор ЗАТ “РЕНОМЕ” Надія Гладкевич. Функції ж Анатолія Кричильського — контроль та інвестиційні проекти, точніше аналіз пропозицій щодо нових видів діяльності. Нині, коли позаду 17 років становлення, успіхів, лідерства компанії, йому стало цікавіше в духовній площині власного розвитку, ніж у бізнесі.

Про звички
Джипи подобаються Анатолію Кричильському тому, що це — зручність, надійність і впевненість з нашою культурою водіння на дорогах. Їздить нині на “Міцубіші Паджеро” — авто середньої цінової категорії — і міняти його на дорожче не хоче. А ще дається взнаки прив’язаність до цієї машини, адже загалом у житті прив’язаний до старих речей. Жартує, що деякі речі може носити і по 10 років, бо відчуває їх позитивну енергетику. Особливо це стосується спортивної екіпіровки.

Про виховання дітей
Дітям не можна нав’язувати власну точку зору, якою вона не була б, переконаний Анатолій Кричильський. Часом батьки негативніше впливають на своїх дітей, ніж їхнє оточення, друзі. Що стосується сина Георгія, то батько контролює його духовний ріст, так би мовити, мікровкрапленнями, дрібними корективами. Без усіляких ламань, нав’язувань своїх поглядів.
Різниця у віці між дітьми — 12 років. І донька вже виховувалась по-іншому.
— З дитсадка у неї була установка: все вирішувати самій, — розповідає Анатолій Миколайович. — Якщо щось не виходить, треба прийти порадитись. Приходила, але нечасто. Це було разів два-три в рік. Ольга сама поміняла п’ять шкіл, останні два роки навчалась у “Школі Надії”, стала там головою учнівського комітету. Зараз закінчує Київський університет, викладає міжнародне право і китайську мову. Хоче повертатись у Рівне.
Донька ще й досі інколи приходить до батька за порадами. Востаннє це було перед заміжжям. Тоді дівчина цікавилась його думкою щодо майбутнього шлюбу. Батько ж сказав, що рішення повністю за нею, адже не має права впливати на її вибір. Інша річ — допомогти порадою, підкорегувати.
Що стосується власного виховання, то Анатолій Кричильський рано зрозумів систему подвійних стандартів, коли говорили одне, думали друге, а робили третє. Не раз міркував над тим, чому ж люди так живуть? Думав, що це були правила гри, про які вони домовились...

Про духовний ріст
Ще років десять тому Анатолій Кричильський не був ранньою пташкою, як нині. З сови стати жайворонком змусили серйозні обставини особистого життя. Два роки жив за системою Галини Шаталової, відповідно помінявся обмін речовин і організм перейшов на нові біоритми. Для людини нормально змінювати ритми свого життя. Тому сьогодні ранок Анатолія Кричильського починається з читання, далі — пробіжка, а всі робочі справи старається зробити зранку. Бігає він з 20 років, інколи роблячи перерви на кілька місяців.
— Нині — депресивний період і це відчувається у дефіциті сонячної енергії, тому в цей час важливо займатися тілом, — продовжує співрозмовник. — Його завжди треба тримати в тонусі, адже тіло — храм душі, а душа — храм духа. А вік... він не має значення. Бо визначається не фізично прожитими роками. Я сьогодні відчуваю себе 30-річним, хоча мені 51. А в 20 років себе відчував 80-річним. Це парадокси духовного росту. Недарма кажуть: якби людині був даний шанс зустрітися з собою в інтервалі 10 років, то часто цим двом людям не було б про що поговорити.
Що стосується релігійних переконань, то вважає себе православним християнином. До цього йшов від атеїзму, через індуїзм, буддизм, повернувшись кілька років тому у православ’я. Сприяла духовному переродженню велика кількість прочитаної літератури. Книги, вважає Анатолій Миколайович, приходять до людини тоді, коли вона готова до цього. Бо в житті не буває нічого випадкового.
— “Коли учень готовий, приходить учитель,” — цитує він філософську фразу. — Пізніше я прочитав інше твердження: “Коли готовий вчитель, приходить учень”.
Велике значення у духовному розвитку співрозмовника мав письменник Борис Муравйов, який жив у минулому столітті, його трилогія “Гнозис”, філософ і містик Петро Успенський з творами “Тертиум органум”, “В поисках чудесного”.
Зараз одночасно читає кілька книг. “Пшениця без куколю” Ігоря Каганця про очищене Євангеліє. Каже, що читається твір як бестселер.
Друга книга належить перу сучасного американського філософа Кена Вілбера “Краткая история всего”. Третя книга, яку перечитує, — Хозе Аргуельєс “Фактор Майя”. Окрім цього, багато і бізнесової літератури, зокрема Аркадія Пригожина. У поїздках — в літаку, авто — любить читати Бориса Акуніна. Практично всі твори перечитав, а особливо подобається його фантастика.
Цього року Анатолій Кричильський займався очищенням організму. Перечитав багато літератури, інтернет-видань у пошуках ефективної системи і таки знайшов її. З третього разу.

Про життєві переконання
У спорі ніколи не народжується істина. Вона народжується в обміні думками, які взаємодоповнюють одна одну. При цьому таке спілкування повинно проходити в атмосфері доброзичливості.

 
Спілкування людей повинно давати збагачення, приносити обопільну користь. Люди спілкуються на тонкому рівні, і важливим є сприйняття розмови співбесідниками.

 
Бійка, застосування фізичної сили — ознака слабкого інтелекту. Людина повинна працювати головою.
 

Одній людині неможливо нав’язати якісь визначення, постулати іншої людини, аби вона їх сприймала. Треба довести її до етапу, щоб висновок вона зробила сама.