Знайомство з відомими мисливцями

Мисливцем Світлану Ступак зробив чоловік
Чоловіки вкрай рідко беруть жінок на полювання. Проте власник магазину-майстерні “Ягдташ” у Рівному Микола СТУПАК зі своєю дружиною Світланою ось уже 17 років разом ходять за здобиччю.
З п’яти жінок, які на Рівненщині полюють на різну звірину, Світлана — найдосвідченіша. Вона зауважує, що до цієї справи її залучив чоловік Микола.
— Мені дуже подобалося, коли він збирався на полювання — одягався, ладнав зброю та патронташ, — каже Світлана Ступак. — Якось взяв мене з собою. Тоді полювали на качку з човна. Мені її вдалося підстрелити. Цьому дуже зрадів Микола, а я — безмежно.
Відтоді Микола та Світлана Ступаки стали полювати разом. Ходили на зайця, кіз. Світлана полювала і на більшу здобич, але кабан і лось на неї не вийшов.
— За зайцем інколи доводилося 40 кілометрів бродити в снігу та по ріллі, — розповіла пані Ступак. — Хоча фізично втомлюєшся, але духовно відпочиваєш.
У чоловічій компанії, до якої подружжя Ступаків приєднується для колективного полювання, без упередження ставляться до жінки. Світлана зауважує, що інколи чоловіки підкреслюють — її присутність приносить удачу.
— Упередженого ставлення ніколи не відчувала, навіть коли приходила в новий колектив, — пригадує жінка. — Спочатку ніяковіють, а потім недомовки зникають.
Світлана не сумнівається в тому, що полювання зміцнює її сім’ю. Навіть син Іван також починає цікавитися цією справою.
— Ми з чоловіком разом проводимо 24 години на добу, — твердить жінка-мисливець. — Проте досі не набридли одне одному.
 
 
Данильчук із Африки роги та копита не привіз
Голова Рівненської обласної ради Олександр ДАНИЛЬЧУК – один із тих мисливців, яким пощастило побувати на справжньому африканському сафарі. Звідти він повернувся без рогів і копит, бо від кожного трофея на пам’ять залишився лише фотознімок.
Уперше Олександр Данильчук узяв рушницю ще у класі 9-10. Каже, що серйозно почав полювати з 1984 року. Сьогодні має цілий арсенал зброї, який налічує 5 чи 6 карабінів, серед яких — “Браунінг”, “Блайзер” і російський СКС.
— Стріляю в основному кабанів, — зазначив голова обласної ради. — На ведмедя не ходив, бо це нецікаво. Значно цікавіше заганяти кабана. Вполював екземпляри вагою за 200 кілограмів.
Напевно, в Україні не знайдеться жодного заповітного куточка для мисливців, де не побував би Олександр Данильчук. Стріляв дичину в Черкаській, Вінницькій, Запорізькій, Івано-Франківській та інших областях. Проте зізнається, що найбільше запам’яталося сафарі на “чорному континенті”.
— Полювання тривало чотири тижні, де кожен день розписаний, — пригадує пан Данильчук. — Із сафарі привіз тільки фотографії, бо дружина Галина просила нічого мертвого не брати.
Нині голова обласної ради щонеділі вибирається на полювання з мисливцями із Рівненської ОДА. Зазначив, що полює з керівником облдержадміністрації Віктором Матчуком, його заступниками Юрієм Благодирем і Володимиром Новаком.
— Для мене полювання — чистий відпочинок, бо м’ясо — не головне, — додає пан Данильчук. — Воно повністю розряджає. Взагалі-то, для мене баня та полювання — на першому місці серед способів відпочинку.
 
 
Вбита коза завалила Романа Греська
В Острог на Рівненщину Роман ГРЕСЬКО приїхав уже досвідченим мисливцем. Сьогодні начальник Рівненського міського управління земельних ресурсів каже, що тамтешні угіддя знає не гірше за лісника з двадцятирічним стажем.
Щонеділі з компанією, яка сформувалася в Острозі, Роман Гресько “гастролює” по заповітних угіддях Рівненщини. Каже, що нагоду пополювати пропускає лише в надзвичайних випадках.
— Найбільше адреналіну в кров заганяє полювання на кабана, оленя та козулю, — зізнається пан Гресько. — Доволі цікаве полювання на зайця та лисицю.
Саме лиса на початку своєї мисливської кар’єри вполював начальник міського управління земельних ресурсів.
— Рідній брат мого батька, якого на Львівщині називають стрийко, взяв мене, школяра (тоді вчився у шостому класі), восени з собою. Він поставив мене біля автошляху, де нині відкритий перехід на польський Краковець. Тоді на мене вийшов лис. Стріляти вже вмів, бо пробував. Я його й застрелив.
Курйозний випадок трапився з Романом Греськом на полюванні в Острозькому районі. Після цього він довго пояснював товаришам, що цілий та неушкоджений.
— Коза йшла мені прямо в лоб. Я її підстрелив, а вона впала мені на груди та завалила. Номери, які стояли поряд, грішним ділом подумали, що в мене розірвало рушницю та кинулися рятувати, — з посмішкою пригадує пан Гресько. — Стали снігом відтирати, коли помітили, що я в крові. Хвилин з п’ять виривався та пояснював, що не контужений.
Найбільший його трофей — кабан вагою 260 кілограмів. Роман Яремович каже, що картеч при пострілі з 40 метрів застрягла у салі звіра. Лише куля змогла зробити свою чорну справу.
— Траплялися й менші екземпляри, які наробили чимало шуму, — підкреслив мисливець. — Один кабан поранив товариша. Тварина розсікла гумовий чобіт та розірвала стегно чоловіку (потім наклали шість швів), якого ми не могли зняти з дерева, бо так йому руки заклякли зі страху.
Роман Гресько переконаний, що чоловікам час від часу необхідно вприскувати адреналін у кров. Саме це, на його думку, і дає полювання.
— Хто не був на державній роботі, то думають, що там бамбук курять. Посади забирають надзвичайно багато нервів. Навіть те, що я мав інсульт, багато про що говорить, — підкреслив начальник міського управління земельних ресурсів. — На полюванні ти відтягуєшся, бо забуваєш про роботу, сім’ю. Для мужчин така розрядка просто необхідна.
 
Володимир МИКОЛАЙЧУК
 
 
Дуель зі звіром на “кучмівській дачі”
 
Ось і закрився сезон полювання на копитних. Хтось із мисливців розповідає про впольованого кабанчика, щоразу збільшуючи його вагу, інший хвалиться, що навіть зброю з чохла в лісі не виймав. Та для кожного, хто дружить з лісом і рушницею, полювання — це релакс, хобі і спогади з адреналіном. Одне з таких затишних місць “дуелі зі звіром”, як писав один письменник, є на Рівненщині, де полював другий український Президент Леонід Кучма.
 
Євродорога прямо до будиночка
Полювати люблять не лише ті, хто має мисливські квитки: мисливець живе у кожному з нас. І навіть, якщо хтось вам скаже, що не любить полювати, просто дайте йому у руки рушницю та поставте на “номер”…
Аби відпочити від галасливого міста та випустити на волю приглушені цивілізацією відчуття, вирішили помандрувати десь у поліські ліси, поблукати в хащах на лоні матінки-природи. З цією метою сідаємо в авто і прямуємо у Сарненський район, де на території Рівненського заповідника знаходиться місце, яке тамтешні жителі називають “дача Кучми”, чому саме так, розповімо трохи згодом. Вибираємось за місто і, проїхавши через Костопільський та Березнівський райони, в’їжджаємо на Сарненщину.
На Сарненському кільці повертаємо праворуч й одразу відчуваємо, що таке європейські дороги. Їдучи відремонтованим шматком траси Київ—Варшава, стає навіть якось нудно, бо машину не трясе, не кидає і не потрібно об’їжджати ями та вибоїни. Можна заснути за кермом. Тому щоб цього не сталось, уже за кілька кілометрів звертаємо з неї і їдемо у напрямку Страшева. За залізничним переїздом — ліворуч, і ось ми вже у Рівненському заповіднику. Ще одна дивина — асфальтована лісова дорога, яка вже через два кілометри виводить нас на береги озера Залив. Ми на “дачі Кучми”.

Кучма тут бував кілька разів
Їдучи в це місце, очікували побачити високий паркан, охорону і т.д. Огорожа була декоративна і скоріше окреслювала територію, ніж захищала від непроханих гостей. На ній знаходяться кілька симпатичних дерев’яних двоповерхових будиночків. Трохи далі — двоповерховий цегляний будинок, зразу зрозуміло, він головний в архітектурному ансамблі.
Розповідають байку, що після Помаранчевої революції виявилось, ніби цього місця офіційно не існує в документах, тому що тут постійно відпочивав Президент України Леонід Кучма, саме звідси і пішла назва — “дача Кучми”.
Сьогодні тут знаходиться Сарненське мисливське товариство “Полісся”.
— Кучма тут бував усього два чи три рази. Прилітав гелікоптером з охороною, на два-три дні, аби пополювати та порибалити, — говорить єгер Микола, який погодився показати господарство. — Зараз тут відпочивають усі бажаючі, бувають дуже різні люди.
Приїжджають полювати чи рибалити з усієї України та з-за кордону. Розгулятись завзятому мисливцю є де, мисливське товариство орендує до півтори тисячі гектарів мисливських угідь. Кажуть, гостем “кучмівської дачі” був завзятий мисливець, голова Рівненської обласної ради Олександр Данильчук. Є постійні клієнти, які прилітають з Дніпропетровська, Донецька, Одеси чи Києва, приїжджають сюди й з-за кордону. Інколи прилітають гелікоптером, на кілька годин, аби просто взяти човен та порибалити чи постріляти у сезон полювання на диких качок. Так що гелікоптерний майданчик, побудований для потреб Леоніда Даниловича, не простоює й сьогодні.
Диких качок тут вирощують у спеціально відгородженій водоймі. Щороку випускають на волю більше тисячі, а ще близько п’ятисот залишають на розплід. Навесні, коли вони несуться, кладки яєць збирають та везуть до інкубатора. Каченят знову повертають у вольєр, де вони ростуть, допоки не стануть на крило, тоді їх випускають на волю.
Так постійно підтримується чисельність популяції, аби мисливцю було заради чого перезаряджати рушницю. Відстрілочна картка на полювання вам обійдеться всього у п’ятдесят гривень.
Якщо ви не любите полювати й отримуєте більше задоволення від риболовлі, тоді беріть човен, вудку і ловіть коропа, карася, білого амура чи товстолоба, які також тут водяться. Оренда човна на добу всього у 30 гривень.
Полюбляєте рибалити з берега, значить заплатіть 10 грн і — ловись, рибко велика й маленька! Абонемент на рік обійдеться до сотні гривень. Для фанатів вогнища та намету облаштовані спеціальні місця, при цьому за таке задоволення грошей з вас не візьмуть.

Відпочити по-президентськи може кожен
Відпочити, як відпочивав другий український президент, сьогодні може будь-хто.
— До нас приїздять різні люди, не лише бізнесмени чи політики, а й, так би мовити, звичайні, — говорить директор мисливського товариства “Полісся” Олександр ЮРКЕВИЧ. — Одні приїжджають, тому що вже приїлась екзотика курортів і хочеться чогось рідного, інші просто тому, що у нас відмінна риболовля та полювання, я вже не кажу про красу нашої природи.
Вся садиба нині складається з семи двоповерхових дерев’яних будинків, з яких шість готові прийняти гостей і один добудовується, а також головного будинку з великою залою та трьома спальнями.
У дерев’яних будинках є все, щоб почуватися комфортно. Телевізор із супутниковим телебаченням, вітальня з каміном, сучасно обладнана кухня та затишні спальні на другому поверсі. Температуру у будинку можна регулювати самостійно, адже у кожному автономне електричне опалення. Не хочете готувати собі самі? За словами пана Юркевича, персонал приготує все, що забажається. Комфортний будинок на 5-6 осіб коштуватиме усього 500 гривень на добу, незалежно від чисельності компанії.
У “головному” будинку все зроблено зі смаком, так би мовити, по-президентськи. Великий зал оздоблений деревом, дерев’яні меблі, камін, на стінах мисливські трофеї. Все, аби відчути справжній смак відпочинку на полюванні. На другому поверсі — три затишні спальні з балконами, звідки відкривається прекрасний краєвид. Приємно буде посидіти на балконі після вдалого полювання чи риболовлі з філіжанкою кави, милуючись заходом сонця та мальовничою поліською природою. Або зібратись з друзями біля каміна та під веселі танці полум’я та чарку чогось міцного плести мисливські теревені.
І не потрібно пригноблювати інстинкти, не вбивайте у собі мисливця — він все одно виживе та вирветься до лісу. Краще домовтесь з ним полюбовно, зберіть гарну компанію своїх друзів і відправляйтесь на полювання чи риболовлю. Не обмежуйте себе в задоволенні!

 
Олексій КРИВОШЕЄВ