Робота в туризмі - випадковість

- Чому вирішили зайнятися туристичнима бізнесом?

- Чесно кажучи, це вийшло випадково. За фахом я перекладач, вивчала французьку та англійську мови, мріяла працювати за фахом, їздити за кордон. На той час влаштуватися на таку посаду було реально лише у Києві, у Рівному дуже важко. До столиці їхати не хотіла. Сама собі вирішила, що люди зі знанням іноземних мов потрібні у туристичному бізнесі. Тому одразу після закінчення інституту, поки інші ще відпочивали, розносила свої резюме туристичним компаніям. Найбільше боялася не бути чимось зайнятою першого вересня. Й зовсім випадково натрапила на вивіску туристичної фірми, у яку навіть заходити не збиралася. Зайшла туди, а через чотири дні вже почала працювати. Потім влаштувалася на іншу фірму і вже цілком поринула у цей бізнес. І якби мені кілька років тому сказали, що я буду директором туристичної компанії, не повірила б. Усе сталось випадково. Хоча, наскільки мені відомо, багато людей працюють у туризмі випадково.

- Які труднощі виникали на шляху становлення вас як директора?

- Труднощі? Не знаю. Я така людина, яка не роздуває з малого велику проблему. Коли і є певні труднощі, просто їх долаю. Вважаю, що перепони на шляху теж потрібні.

- Конкуренція у туристичному бізнесі доволі велика. Що слід робити для того, аби клієнт прийшов саме до вас?

- Насправді непотрібно робити нічого надзвичайного. Коли приходить клієнт, то відчуває атмосферу у туристичній компанії. Дуже важливо зробити так, щоб він тобі довіряв. Тоді турист повернеться знову, ще і ще раз. Намагаємося постійно підвищувати свій професійний рівень. Тому працівники нашої компанії багато подорожують, вивчають нові курорти та готельну базу. Надзвичайно важливо - правильно підібрати тур для туриста, який би максимально підходив йому за якістю й ціною. І якщо є якісь проблеми, наприклад, у готелях, ми цього не приховуємо. Відкриваємо перед туристом усі карти. Сучасні туристи вимогливі не тільки до путівок, а й до спілкування. Інколи чуємо, що "от я відвідав двадцять агентств, але прийшов до вас". Чому? Бо мені у вас подобається.

- "Роял" з англійської - королівський. З чим пов'язаний такий вибір назви для компанії?

- (Сміється). Варіантів було багато. Одного дня подобалося одне, наступного - вже інше. Насправді це складний процес, коли знаєш, що це твоє рідне і назва багато про що говорить. Розумієш, що вибираєш її не на день чи тиждень, а на все життя.

Але ідея назвати так компанію виникла сама по собі якогось вечора.

- Хтось допомагав у відкритті фірми?

- Ні, все робила сама. Проте тепер можу відкрити вже кілька фірм, бо знаю, що і як треба робити. Зараз мені стає смішно, коли згадую той період, коли все було незнайоме, нове, багато емоцій, вражень. Але так цікавіше: цінуєш те, що по-справжньому вистраждав. І хочеться далі щось робити, розвиватися тут, на місці.

- А Рівне не думали залишати?

- Ніколи. У мене була можливість виїхати з країни, але я нею не скористалася. Я - патріот. Коли часто їздила закордон, мені всі пророкували заморського чоловіка. Але я була переконана, що цього не буде. Вважаю, що ким би ти не був, за кордоном все одно залишатимешся чужим. Там мені подобається тільки відпочивати.

- Ви - молода, мабуть, змогли б швидко й легко звикнути до цього?

- Можливо, але в цьому немає потреби. Жити за кордоном не хочу. Всього можна досягнути й тут.

- Жалкували коли-небудь, що не стали перекладачем?

- Ні.

- Якби зараз випала така нагода, скористалися б?

- Я вже відійшла від цього. Але зараз знання мов дуже допомагає під час подорожей за кордон, які бувають досить часто.

- Та й мова з часом забувається...

- Так. Мова важко вивчається і легко забувається. Хоча її можна підтягнути, для цього потрібно знайти час, читати відповідну літературу.

- Як довго здатні затримуватися на роботі?

- Літом - довго, можу навіть до дев'ятої години вечора працювати. Буває й таке, що не хочу йти з роботи.

Франція - друга батьківщина

- Поговорімо про сім'ю. Хто ваш чоловік?

- (Сміється). Віталій - футболіст команди "Роял Клуб". А так він - приватний підприємець, займається виготовленням столярних виробів. У вільний час грає у футбол.

- Розділяєте його захоплення футболом?

- По можливості приходжу на матчі. Коли почали зустрічатися, то на всі ходила. Зараз вже менше часу стало. Але цікаво дивитися гру, коли знаєш, що по полю бігають твої знайомі. Футбол став частиною нашого життя. Якщо хочеш з людиною жити, треба приймати ті речі, які їй подобаються.

- Де саме ви подорожували?

- Була у Голландії, Польщі, Туреччині, Єгипті, Тунісі. Цього року хочу поїхати на Кіпр, у Грецію. Подорожувати вимагає від мене й моя робота. Змушена виїжджати як мінімум раз чи два на рік, тому що чим більше знаю про країну, тим цікавіше розповім туристам, які тільки хочуть туди поїхати. Багато разів була у Франції. Це моя друга батьківщина. Коли я туди приїжджаю, і чую як розмовляють французькою, у мене всередині все стискається. Ніби українська мова звучить. Я багато часу проводила у Франції. Виїжджала за кордон на літні місяці і жила у сім'ї.

- Їздили за обмінною програмою?

- Ні. Батькам запропонували, чи не хотіли б вони, аби їхня донька відвідала Францію. Це було ще у 1991 році. Мама була проти. "Ви що! Моя донька нікуди не поїде!", - так вона спочатку відреагувала. В ті роки закордон для нас ще був закритий. Але зрештою я поїхала, і потім протягом восьми років мене викликали туди щороку. Зараз знаю всі традиції, звичаї, кухню - усе, що пов'язано з Францією, зсередини. Мені французи говорили: "Ти вже справжня француженка". Коли я їх запитувала чому, відповідали: "Бо ти вже їси французький сир".

- А що в ньому особливого?

- Найчастіше це сім-десять видів сиру на великому розносі. Коли ви його понюхаєте, то здивуєтеся: "що ви їсте?" Запах неприємний. Я почала його їсти через три-чотири роки. Хоча за правилами етикету, якщо їсте сир, його не можна нюхати. І, як кажуть французи, сир, незапитий вином, марно втрачений. Тільки після ковтка вина відчуваєш справжній смак сиру. З часом звикла і до їхньої кухні.

- Яка країна справила найяскравіше враження?

- Кожну намагаюся відкрити для себе такою, якою вона є. Я їх не порівнюю.

Мріє стрибнути з парашутом

- Як проводите вільний час?

- Влітку хочу відвідати міста України. Ми живемо і не знаємо, які чудові місця у нас є. На вихідних можу пограти у боулінг, поїхати в ліс на шашлики. Після роботи плаваю у басейні, на аеробіку ходжу. Інколи пропускаю заняття, але намагаюся займатися спортом стабільно.

- То ви досить активна людина...

- Дуже. Навіть не знаю, звідки у мене та енергія береться. Мене називають енерджайзером. Я активна, для мене краще бути увесь день дуже зайнятою, ніж сидіти без діла. Якщо хочете мене вбаити, посадіть без роботи на два дні (сміється).

- Тобто два дні вікенду вам забагато?

- Так. Ми і в суботу працюємо, а в неділю ходимо у гості чи зустрічаємося з друзями. Буває, що вихідних ніби й не було. Але життя тому й цікаве, що воно насичене.

- Що читаєте?

- Класичні твори. Хоча часу не завжди вистачає. Читала роман Віктора Гюго "Знедолені". Два томи по 800 сторінок прочитала за два тижні, так мене ця книга захопила. Загалом подобаються книги, де є психологічні переживання.

- Чим вас можна здивувати?

- Чимось простим. Це може бути сніданок вранці на вихідних чи спонтанно подарована квітка. І мій чоловік не з тих, хто дарує квіти тільки з якогось приводу. Особливо влітку, коли приходжу додому, на столі стоять квіти. Просто так. Для мене.

- Як святкуєте день народження?

- Мене дивують люди, які говорять, що не люблять свого дня народження. Мені важко це зрозуміти. Для мене - це веселе свято з друзями. Інколи ми відзначаємо його на природі, часом - у ресторані. Життя непередбачуване. І якщо сьогодні є нагода щось відсвяткувати, нею треба скористатися, бо завтра її може й не бути.

- Який подарунок найбільше запам'ятався?

- Це був приголомшливий сюрприз. Минулого року ми з чоловіком приїхали у Францію. До цього багато років не бачила своїх французьких друзів. І моя "друга мама" французька відправила нас по магазинах. Коли повернулися, просто не впізнали двір будинку. Там стояло багато людей - усі мої давні друзі і знайомі. Їх зібрала разом моя французька сім'я. Мені кажуть, що я щаслива дитина, бо у мене є троє батьків: в Україні, Франції та Голландії.

- Любите готувати?

- Люблю, але не часто виходить. Ми живемо з мамою, вона смачно готує і зранку вже встигає сама все приготувати. А якщо випадає самій щось зробити, то віддаю перевагу стравам інших кухонь: французької, італійської. Дуже люблю готувати лазанью.

- Про що мрієте?

- Стрибнути з парашутом. Захоплююся екстремальними речами.