Ми у Facebook
25.03.2008, 00:00

Аліна Бондаренко відпочиває у бані, а гостей запрошує на фірмову страву – пироги з маком

Восени минулого року у кабінеті керівника ЗАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” з’явився новий господар — Аліна Бондаренко, яка замінила на посаді Вадима Кухтія. Вона за сім років роботи у цій компанії пройшла шлях від простого контролера до голови правління. На її думку, успіх посміхається тим, хто вміє працювати у команді і не боїться змін.

Цінуєш компанію, а вона – тебе

— Кар’єру в “Рівнеенерго” ви починали з контролера. Через сім років очолили підприємство. Що, на ваш погляд, забезпечило такий ріст?

— Постійне навчання і колектив, який тут є. Про це можна говорити дуже багато. Прийшла працювати ще у державну компанію, приватизація підприємства відбулася при мені. Розумієте, у державній компанії треба було б попрацювати певний час, тільки для того, щоб тебе помітили. А підприємства, які заробляють гроші, мають свої цінності, рухаються уперед, по-іншому ставляться до персоналу і головним критерієм є вже не вік, а те, чи здатна людина вчитися та ефективно працювати і досягати певних результатів. Почала кар’єру у Сарненському районі контролером електричних мереж, менш ніж за рік стала інженером зі збуту, незабаром — начальником дільниці там, а потім — у Рівному. З посади директора центрального регіону з продажу та розподілу електричної енергії поїхала працювати у Казахстан, де обіймала посаду виконавчого директора з комерційних питань. Площа області, у якій я працювала, займає приблизно 60 відсотків території України. Масштаб колосальний, відстані теж. Там здобула великий досвід роботи, і він допомагає мені тут.

— Пані Аліно, як гадаєте: вас порівнюють із попереднім керівником?

— Часто звучить думка, що об’єктивну оцінку керівникові можна дати тільки тоді, коли йому на заміну приходить новий. Я надіюсь, що колектив уже сьогодні може оцінити мою роботу. Я, як і попередній керівник, як і вся команда менеджерів та всі працівники, дотримуємося визначеної стратегії та працюємо на одну мету — покращання якості енергопостачання та рівня обслуговування споживачів. Це тільки звучить доволі пафосно, але це дійсність.

— Чи змінили вас високі посади, можливо, ви стали жорсткішою?

— Мені здається, що ні. Хоча досягнення певних цілей неможливе без прийняття непопулярних рішень.

— Чимось доводиться жертвувати на цій посаді?

— Не подобається слово “жертвувати”. Кожна людина розставляє свої пріоритети у тому порядку, який обрала. Не скажу, що чимось жертвую. Хоча визнаю, що приділяю своїй доньці менше часу, ніж хотілось.

— Що ви вмієте робити найкраще?

— Як на мене, то вдається впроваджувати інновації, тому що я готова до змін.



Казахстан вразив сімейними традиціями

— Легко погодилися поїхати на роботу до Східноказахстанської регіональної компанії?

— Досвід роботи у будь-якій країні — це досвід, який буде потрібний і необхідний зараз та в майбутньому. Я абсолютно не проти поїхати і привезти досвід, з тією умовою, що повернусь. За рік ми показали хороший результат. У цьому заслуга всіх нас, команди фахівців, що приїхала у цю країну, та тих казахських людей, які там працювали і нам повірили. Приємно, що досвід з України переймають і в інших країнах, де функціонує корпорація AES.

— Коли повернулися в Україну і побачилися з дочкою, про що подумали?

— Кожні три місяці я приїжджала у відпустку додому. Це тривалий термін для розлуки доньки та матері. Коли я її бачила, то думала чи варто все те, що я роблю, цієї розлуки. А з іншого боку, за таких обставин багато чого переоцінюєш для себе, переглядаєш своє ставлення, скажімо, до батьків. Починаєш їх більше поважати та цінувати. Те ж у ставленні до дитини, вже не звертаєш увагу на різноманітні дрібниці. Тобто велике можна побачити тільки на відстані.

— Пані Аліно, згадайте свої враження від Казахстану...

— Це азіатська країна зі своїми традиціями, звичаями, своєю ментальністю. Але Казахстан, скажімо, — найбільш вільна з азіатських країн. Там добре ставляться до людей інших національностей та віросповідань. Люди відкриті до спілкування. І такі прояви як паранджа, скажімо, відсутні. Там своєрідна кухня і національний одяг, поведінка. Довелося побувати на їхньому весіллі. Тоді мене вразила неабияка щирість казахів. У цій країні багато багатодітних сімей. І на весілля вони приходять всі — від старшого в сім’ї до найменшого і сідають за стіл такими сімейними кланами. Приміром, за столом рід Акмалдаєвих — і там чоловік сорок і всі вони в однакових костюмах. Кухня також відмінна від нашої. Традиційні страви переважно з конини та баранини, яку я так і не навчилась їсти.

— А що ж ви їли?

— Там продаються всі продукти, які ми вживаємо.

— І нічого з їхньої традиційної кухні не пробували готувати?

— Якось привозила сюди їхню національну страву — “кази”. Кінська кишка, начинена кінським м’ясом. Моїм домашнім, до речі, сподобалась. А щодо готування, то у мене є коронна страва — пироги з маком. Це родинний рецепт, рецептура пирогів передавалася по жіночій лінії, починаючи від моєї прабабусі. У нас існує сімейна домовленість — секрет смачних пирогів залишається у родині і ми його нікому не відкриваємо. Всі гості, які до нас приходять, обов’язкового замовляють саме цю страву. Кажуть, що можу нічого не готувати, тільки щоб пироги були на столі.



Починала керувати старостою класу

— Як почуваєтесь у кріслі голови правління “Рівнеенерго”?

— Набагато впевненіше, ніж у перукарському. Адже в перукарське сідаєш і від тебе вже нічого не залежить. А сівши у крісло керівника, розумієш, яка відповідальність лежить на тобі. Бо відповідаєш не тільки за себе, а й за підприємство, яке тобі довірили, і за людей, що на ньому працюють.

— Ви мріяли стати керівником?

— Не можу сказати, що з дитинства мріяла керувати. Як і всі дівчатка, спочатку хотіла бути вчителькою, потім лікарем. Хоча задатки лідера проявлялися ще в школі, де була старостою класу, а потім в університеті старостою групи.

— Що змінилося на підприємстві з часу, коли ви займаєте цю посаду?

— Змінився графік роботи. Від працівників було багато прохань, щоб зробити п’ятницю на годину коротшою. Для цього ми продовжили робочий день в інші дні тижня на 15 хвилин. Але цілодобово у нас працює персонал для оперативного реагування на аварії. Також ми ввели новий модуль систем управління підприємством SAP. Ця система в Україні впроваджена лише у нас. Вона спрямована на покращання якості обслуговування наших споживачів.



“Втомлююсь від безпредметних розмов”

— Від чого найбільше втомлюєтесь?

— Від безпредметних розмов. Не люблю серіалів, вони для мене нецікаві.

— Як знімаєте напругу робочого дня?

— Телевізор дивлюсь мало. Буває, що тільки у суботу чи неділю. Надаю перевагу класичній музиці. Ходжу в баню. У нас уже склався жіночий колектив, у якому немає жодної людини, пов’язаної з моєю роботою. У бані робимо все для душі: маски, чаї з трав, віник люблю березовий з полином. А також відпочиваю під час прогулянок з дочкою у парках чи скверах.

— Яким ви бачите майбутнє доньки?

— Зараз Леся мріє бути юристом. А перед тим хотіла бути журналістом, а потім передумала. Сказала, що це ризикована професія. Я прийму будь-який її вибір. І не впливатиму на неї. Хоча, думаю, що буде дизайнером. Дівчинка дуже любить малювати, зараз у неї є своя колекція мальованого одягу. Проте я хочу, щоб вона була медиком. У нас у родині поки що немає жодного медика.

— Чи легко жінка-керівник переключається вдома на господиню?

— У нас свої правила й обов’язки кожного по господарству. Моя дочка дорослішає і відповідно у неї з’являється все більше обов’язків, а у мене зменшується.










На правах реклами

РДБК

Відпочинок у Карпатах


Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net

Допомога ЗСУ

Останні новини