03.04.2008, 00:00

Олександр Курсик сумує за камерою і мріє стати наймолодшим президентом України

Почав своє кар’єру Олександр КУРСИК на радіо “Край”. Згодом перейшов на роботу на телеканал “Рівне 1”, де став справжньою зіркою телеефіру. Пізніше став помічником депутата Верховної Ради Юрія Прокопчука та його прес-секретарем.

З Олександром зустрілись через кілька місяців після того, як він пішов з телебачення. Він розповідав про враження своєї нової роботи та згадував роботу на “Рівне 1”.

— Як ти прийшов у журналістику?

— Навчався в МЕГУ на факультеті журналістики. Потрапив на практику на радіо “Край”, де й залишився працювати, створив дві власні програми. Через якийсь час до мене зателефонували й запросили спробувати себе на телеканалі “Рівне 1”. Для мене то було щось фантастичне, я не міг повірити, що випав шанс йти працювати на телебачення. Пройшов співбесіду, випробувальний термін. Усе було прекрасно.

— А що поманило в політику?

— На “Рівне 1” я вів усі політичні ефіри. Поза зйомками розмовляли з політиками. Багато з них запрошували на роботу, обмінювались візитками, але на цьому все й завершувалось. Тимошенко пропонувала йти працювати до неї в апарат. Кликав на роботу Порошенко. Але я це сприймав як жарти.

Лише Микола Рудьковський дотримався слова. Коли він був гостем програми “Рівне 1” “На часі”, поза ефіром запросив на роботу до столиці. Обмінялись телефонами. Через кілька місяців мені зателефонував Рудьковський і запропонував роботу в Києві, але я відмовився. А за кілька днів вмикаю телевізор і в новинах дивлюсь сюжет про те, що його заарештували.

Я завжди намагався, щоб політика не заважала журналістиці. Стосунки поза ефіром можуть бути будь-якими, але перед камерою для мене всі рівні.

— Але ж все-таки довелось іти в політику…

— Так, Юрій Прокопчук запропонував бути його помічником, прес-секретарем, іміджмейкером. Я вирішив, що, мабуть, прийшов час іти далі. Сьогодні працюю з народним депутатом Юрієм Прокопчуком, моя трудова книжка лежить у Верховній Раді.

— То, можливо, ми колись побачимо депутата Курсика?

— Як справжній солдат я мрію стати генералом. Народний депутат — чому б ні? А якщо чесно, то мрію, аби колись в Україні був Президент Олександр Курсик, і бажано, щоб він став наймолодшим Президентом.

— Не сумуєш за попередньою роботою?

— Сумую страшенно, як тільки випадає нагода, біжу до колег на “Рівне 1”. Під різними приводами заходжу в студію, монтажку… Як наркоман, відчуваю ломку без відеокамери. Зараз повертаюсь у програму “На часі”, але лише на ті програми, які не стосуватимуться політики, оскільки я вже маю відношення до однієї з політичних сил. “Рівне 1” має імідж незаангажованого телеканалу, і я не хочу, щоб хтось міг сказати: “От він належить до такої-то політичної сили, тому він “мочить” всіх інших”. Тому вестиму програми на нейтральні теми, але повернусь у студію обов’язково. У мене у п’ятницю ефір, і я вже з понеділка не можу ні про що думати, лише про п’ятницю.

— На твою думку, ким є прес-секретар?

— Правою рукою. Прес-секретар створює імідж, через нього сприймають ту людину, яку він представляє. Мені в цьому плані пощастило. Прокопчук ще “не зіпсований матеріал” — він ще слухає поради.

— Хто із журналістів для тебе є незаперечним авторитетом?

— Перш за все Цаплієнко. Він завжди знаходиться там, де хотів би бути я.

— Ти хотів би працювати в гарячих точках?

— Завжди хотів працювати там, де гаряче, де все кипить, болить. Знаєш, як у пісні про військового репортера: “...с ручкой и блокнотом, а то и с пулеметом, мы первыми входили в города…”

— Як журналіст кого ти вважаєш в Рівному найкращими прес-секретарями?

— Коли ще працював на телеканалі, найкращими для мене були Тарас Максименко і Світлана Стельмащук. А загалом можу сказати так: якщо прес-секретар не на місці, то це серйозна проблема для керівника. Бо журналіст, коли думатиме, до кого звернутись за коментарем з того чи іншого приводу, перш за все телефонуватиме туди, де нормальний прес-секретар, який оперативно надасть потрібну інформацію чи зв’яже з керівником. Прес-секретар має бути комунікатором між журналістом і керівником, а не перепоною між ними.