03.04.2008, 00:00

Володимир Попик: “Прес-секретар — це вуха й очі”

Прес-секретар Рівненської обласної організації ВО “Батьківщина” Володимир ПОПИК працював на телебаченні, радіо, в газеті та грав у “Перший мільйон”. Але робити політичну кар’єру не збирається.

У журналістику потрапив випадково. За освітою я вчитель історії. Коли навчався на п’ятому курсі, до нас прийшов редактор Рівненського державного телебачення Петро Мідріган і запропонував спробувати свої сили у них на телебаченні. Мене це тоді не цікавило, я планував після інституту йти в аспірантуру, а от мій друг пішов. Згодом він вирішив змінити роботу, але йому на телебаченні поставили умову знайти когось замість себе. Він вмовив мене.

Пройшов проби — і закрутилось: державне телебачення, радіо “Трек”, газети “Панорама”, “Рівненська газета”. Потім став прес-секретарем БЮТ. Тепер працюю прес-секретарем обласної організації ВО “Батьківщина” та редактором газети “Рівне-Ракурс”.

— Які курйози траплялись у твоїй роботі?

— Найсмішніший стався в роботі на державному телебаченні. Я робив сюжет про виїзну колегію облдержадміністрації. І тут обласна ДАІ запросила на відкриття якогось відділку на кордоні з Хмельницькою областю. У відділі новин нас тоді залишилось двоє, і я розумів, що не можу їхати, бо маю монтувати сюжет. Я відправив лише оператора, пояснив йому, який відеоряд потрібно зняти, а сам пішов займатись сюжетом. Написав текстовку сюжету і пішов монтувати. Але тут виявилось, що відеоматеріал — на тій касеті у відеокамері, з якою оператор і поїхав знімати сюжет про ДАІ. Я був шокований, думав, мене звільнять… Довелося швидко викликати людину з якогось сільськогосподарського управління, брати коментар про те, скільки буряків зібрано, й монтувати інший сюжет, щоб було що поставити у випуск новин. Перехвилювався тоді страшенно...

— Тебе, як журналіста, що найбільше дратує в прес-секретарях?

— Не сказав би, що в нас були якісь конфлікти з прес-секретарями, коли працював у журналістиці. Хоча були інколи моменти, коли необхідно поспілкуватись напряму з керівником, а прес-секретар не “пропускає”… Це особливо діставало, коли інформацію потрібно терміново, а тобі говорять “продиктуйте питання, ми передамо начальнику і потім вам зателефонуємо і дамо відповідь…”.

— А що дратує в журналістах як прес-секретаря?

— Ну не можна сказати, що дратує, просто інколи трохи злить, коли журналісти у своїх матеріалах після прес-конференції роблять акценти на якихось речах, які не мають жодного стосунку до теми прес-конференції. Як журналіст я розумію, що це робиться для того, аби популяризувати газету, щоб її читали, але як прес-секретар я маю інші завдання…

— З яким органом тіла можна, на твою думку, порівняти прес-секретаря?

— Очі й вуха. Завдання прес-секретаря — збір, аналіз інформації та доведення її до керівництва для чіткого орієнтування в ситуації. Інше, не менш важливе завдання, — це налагодження комунікації з пресою, щоб керівництво могло швидко, ефективно та об’єктивно довести інформацію до засобів масової інформації.

— Чи може Володимир Попик розпочати власну політичну кар’єру?

— Ні. Колись таке бажання було, але сьогодні у мене немає такого бажання, хоча мені й пропонували балотуватись у депутати. Я на своєму місці, і кар’єра політика мене поки що не приваблює.