03.04.2008, 00:00

Редактор “Рівненської газети” Тетяна Солнцева — про гірськолижний курорт Гудаурі та грузинських чоловіків, які люблять сало

“Там і зараз іде сніг”, — мрійливо зітхає Тетяна Солнцева, 27-річна редакторка найтиражнішої газети Рівненщини, закриваючи на ноутбуку вікно якогось грузинського сайту. Із Сакартвело, як називають свою країну самі грузини, Тетяна повернулась три тижні тому, але й досі слідкує за грузинськими новинами так, ніби завтра збирається летіти туди знову. “І неодмінно полечу”, — посміхається, починаючи ділитись враженнями від поїздки.

— Почнемо, мабуть, з того, яким вітром занесло тебе, Тетяно, у Грузію, адже цей напрямок, прямо скажемо, не найпопулярніший серед туроператорів…

— А я обійшлася без туроператорів — усе робила через інтернет. Напрямок справді не найпопулярніший — думаю, через політичну нестабільність на Кавказі та порівняно дорогий переліт. Хоча для тих, хто займається гірськолижним спортом, назва Гудаурі багато що означає і жодні труднощі не лякають. Не злякали й мене, хоча я їхала лише навчитись кататись на гірських лижах. По-перше, до поїздки добре підготувалась, контактуючи через інтернет із тими, хто добре знає Грузію. Тому, ще тільки приймаючи рішення їхати, вже знала: туристам не варто боятись нестабільності у Грузії. А, по-друге, побувати у Грузії — це була моя давня мрія. Свого часу там жило багато наших родичів-росіян, і в дитинстві я одного разу була в гостях у Тбілісі. Досі залишились спогади: новорічний ранок, де всі дивувались білявій дівчинці, що співає пісню українською мовою, та ящик мандаринів на балконі у бабусі. Я їх їла так тихенько і так багато, що тільки перед нашим від’їздом бабуся з подивом помітила на балконі той самий ящик, але… весь наповнений мандариновими шкурками.

— Отже, ти поставила собі за мету побувати у Грузії й почала збирати інформацію в інтернеті…

— Так, я впродовж кількох місяців вивчала відповідні сайти та форуми, а контакт-лист моєї “аськи” заряснів незвичними для українського вуха прізвищами. Таким чином отримала купу суто практичних порад, які згодом неабияк допомогли на місці. Маршрут спланувала так, щоб кілька днів провести на гірськолижному курорті Гудаурі, а потім переїхати до Тбілісі й уже звідти з’їздити у Мцхету — давню столицю Грузії — й до Кахетії, яка славиться найкращим вином. Готель у Гудаурі вирішила забронювати телефоном. Дзвонити довелося довго, бо саме у цей час там проходив гірськолижний фестиваль — до речі, за участю кількох сотень українців. Отже, всі готелі були заброньовані. Тоді знайшла на сайті контакти власника приватної квартири в багатоповерховому будинку, який пристосований спеціально для здачі туристам. Зідзвонилась — і про все домовилась.

Летіти до Тбілісі з Києва — дві години, квиток можна придбати у Рівному. Наш переліт літаком Грузинських авіаліній за маршрутом Київ—Тбілісі—Київ коштував 385 доларів на людину. До речі, час у Грузії відрізняється від нашого на +2 години. Тому, вилетівши з Тбілісі об 11-й, прибули до Києва… теж об 11-й. Жартували, що, мабуть, так і працює машина часу.

Серго — так звати власника помешкання — зустрів нас з подружкою Анею, громадянкою Польщі, в аеропорту Тбілісі й власним автомобілем завіз до Гудаурі. Їхати довелося години півтори, з перервами, аби дати можливість пройти коровам — треба сказати, доволі диким: транспорту не бояться й сигналів не розуміють.

— Твоє перше враження від Грузії?

— Сніг і скелі. Коли підлітаєш до Тбілісі — летиш хвилин 20-30 над гострими скелями, вкритими снігом. Навіть ловиш себе на думці: а де ж той Тбілісі, коли навколо одні гірські шпилі? Й раптом потрапляєш у тепле красиве місто, де ростуть пальми… А в Гудаурі перед нашим приїздом випало снігу десь зо два метри. Його було стільки, що засипало перші поверхи деяких готелів, і лижники в’їжджали з траси просто на другий поверх готелю, а звідти вже спускались на перший. Навіть трактори позасипало, які розчищали сніг — їх зможуть відкопати лише весною. І сніг там буде до кінця квітня, отож можете сміливо їхати й зараз.

— Що являв собою будинок, де ви мешкали?

— Він стоїть на висоті 2100 метрів над рівнем моря — ненабагато нижче за нашу Говерлу. Коли заїхали туди, цієї висоти не відчули, а ось коли повернулись до Тбілісі — справді, певний час вуха позакладало, і перепад тиску давався взнаки, як після довгого важкого перельоту. Щоправда, це було недовго: короткий відпочинок у Тбілісі — і все в нормі.

Ми з Анею жили в однокімнатній квартирі з кухнею у тій самій кімнаті та окремою ванною з туалетом. Кухня обладнана плиткою, є гаряча й холодна вода. Частину їжі готували самі, у тому числі з продуктів, які надав господар. А часом ходили в кафе на першому поверсі. Проживання обійшлося нам у 80 євро за добу на двох. Загалом у Гудаурі реально знайти помешкання і за 15 доларів на добу, й за 150. Щоправда, слід бути готовим до того, що 15-доларова кімната — це море народу в одній кімнатці, й добиратись безпосередньо до трас буде досить далеко.

— Яка була погода?

— У температурі повітря, порівняно з Києвом, не було разючої відмінності, а от сирості, вологості, як у нас, не відчувалось. У горах, де ми жили, температура була –1°С, але при цьому пекло сонце, можна було роздягнутись і за п’ять хвилин обгоріти на сонці. З чим і довелося трішки стикнутись першого ж дня. Головна відмінність від Карпат: немає ні дерев, ні кущиків, усе біле — навколо тільки сніг і гори. У Гудаурі є траси на будь-який смак, славиться цей курорт і позатрасовим катанням. Можна замовити політ на вертольоті у такі місця, де справді будеш тільки ти, гори та сніг — сніг, якого впродовж зими людська нога взагалі не торкалась. Ми ж учились кататись на найпростішій трасі. Лижі брали напрокат у Тбілісі по 12 доларів за добу (у горах це коштує від 18 доларів). Послуги інструктора — 12 доларів за годину.

— Давай тепер поговоримо про Тбілісі…

— У Тбілісі ми оселелись у готелі “Ата”, це “трійка” в самому центрі Старого міста, неподалік проспекту Руставелі. Власне, це частина багатоповерхового житлового будинку, переобладнана під готель. У номері — бойлер, міні-бар, телевізор з нашим “Інтером” і російськими каналами — загалом готель доволі пристойний як для “трійки”. У вартість проживання (63 долари за добу на двох, тобто вдвічі дешевше, ніж у Гудаурі) входили сніданки. До речі, нам завжди передзвонювали у номер: о котрій годині плануємо спуститись на сніданок (тобто при бажанні можна було поспати довше), ще й перепитували, що краще приготувати.

Про Тбілісі можна розказувати довго, але краще там просто побувати або хоча б переглянути фотографії на фотогалереї порталу ogo.ua. Загальні враження: все місто треба обійти — тоді можна його зрозуміти. Вулицями їздять наші жовті маршрутки-“Богдани”, у магазинах продають українську горілку й цукерки, є молодь, яка майже не знає російської, але добре говорить англійською, міліціонери у пошані й дуже чемні.

— Якби не спитав про грузинських чоловіків — читачі (а особливо читачки) — не зрозуміли б…

— Грузини у розмовах з нами часом жартували щодо свого давнього звичаю викрадати дівчат, але зрозуміло, що нам, туристам, нічого не загрожувало (хоча сам звичай, кажуть, все-таки зберігся). Я почувалася в цілковитій безпеці й гуляючи вночі гірськими стежками Гудаурі, й блукаючи вдень сама старовинними кварталами Тбілісі. Жодного разу не почула на свою адресу щось на зразок “Девушка, а девушка, давайте с вами познакомимся, садись, подвезу” і т.д. Зате коли запитувала дорогу — грузини завжди люб’язно не лише показували її, а й могли пройти разом зі мною цілий квартал, щоб показати потрібну вулицю, розповідаючи про те, хто з відомих жив у якому будинку і що обов’язково потрібно подивитись у Грузії. Але при цьому, зазначу, жодними своїми словами чи діями не змушуючи мене хвилюватись. Одного разу забулася й запитала дорогу українською — літній грузин посміхнувся у відповідь і… спокійно пояснив, як пройти.

У ресторанах — а була нагода побувати й у досить дорогих — звернула увагу на те, як грузинські чоловіки танцюють. Цим вони разюче відрізняються від українських. Коли заграє музика, грузини не просто починають махати плечима, як наші, а рухаються у такт музиці, виконуючи стародавні танцювальні рухи. Це кидається в очі й підкорює. Пробувала й я станцювати грузинський танець і підспівати грузинам їхніх пісень. А на свою честь почула в ресторані замовлену українську пісню, від чого на очі навернулися сльози…

— У ресторанах ви, звісно, не лише співали й танцювали, а й щось їли та пили…

— Грузини не беруть у ресторані по 50-100 г вина, як багато хто в нас. Вино там подають у глеках. У Грузії я випила вина, мабуть, на рік упередJ Закушували, звісно, шашликами, хачапурі (які зовсім не схожі на те, що продається під цієї назвою в нас) й хінкалі, лобіані, їли багато сирів різних сортів, якими славиться Грузія, салатів.... Люблять горці й наше солене сало з горілкою — інструктор у горах образився, чого не привезли з собою.

— І останнє запитання: орієнтовний бюджет поїздки.

— Подорож подібної тривалості й за подібним маршрутом я оцінила б у межах 1100-1800 доларів на людину. Залежить від вартості сувенірів, обсягу додаткових розваг і цінової категорії житла й ресторанів.

Розмовляв Віталій ГОЛУБЄВ.

Більше фото