“БУМБОКС”: “Якщо отримувати премію, то тільки Нобелівську”

“Дякую, що терпите це”
Виступ “Бумбоксу” у “ДБК” анонсувався як єдиний виступ у клубах Західної України. Проте єдиний — це ще не найкращий.
Схоже, таку думку поділяли й самі учасники групи, адже упродовж виступу Андрій Хливнюк неодноразово просив звукорежисерів стежити за моніторами, а Андрій “Муха” Самойло періодично не чув гітари. Лише ді-джей Валік Матіюк, здавалось, зберігав спокій та витримку, регулярно змінюючи платівки та дотримуючись звичних міксів. “Голос” “Бумбоксу” дозволяв собі своєрідні інтерпретації під час співу. Щоправда, це можна розглядати й як позитив, адже такі вільності — свідчення “живого” співу.
Під час виступу пролунали добре відомі пісні українські, російські та англомовні. Музиканти навіть виконали “Квіти в волоссі”, що зазвичай на концертах не лунає.
Публіка, хоч її було й не так вже багато, активно підтримувала улюбленців танцями, співом та оплесками. За що гурт відіграв майже півтори години (зазвичай, виступ групи не триває довше години) та навіть заспівав на біс.
— Дякую, що терпите це, — сказав на прощання вокаліст “Бумбоксу” Андрій Хливнюк й покинув зал.
Більше ні з публікою, ні з журналістами він не спілкувався. Натомість гітарист гурту охоче відповідав на питання.
— Виступати в клубах дуже зручно, — зазначає гітарист “Бумбоксу” Андрій “Муха” Самойло. — Тут хороша, якась домашня атмосфера. Головна проблема українських клубів — це звук. У нас ще не навчилися правильно виставляти апаратуру, як би дивно це не звучало. От і виходить, що або вокалісту треба горло рвати, бо його за інструментами не чути, або музикантам “вхолосту” працювати — публіка їх все одно не чує. Кожен з учасників гурту до приходу в “Бумбокс” так чи інакше працював у шоу-бізнесі чи звукорежисером, чи музикантом. Тому ми маємо уявлення про інсталяцію обладнання.

“Немає сенсу перекладати текст на іншу мову”
Що ж стосується сусідів, то там обладнання краще й до організації подібних виступів підходять по-іншому. Та не лише цим виступи за кордоном відрізняються від українських концертів:
— Не варто казати, що публіка скрізь однакова, що нас однаково приймають, — продовжує Андрій. — Глядачі-слухачі завжди різні. Проте це не так вже й важливо, бо насправді треба звертати увагу на інше: на їх енергетику, на блиск в очах, який має підбадьорювати й давати натхнення. І не має значення, якою мовою говорить твій слухач. Важливо, що він тебе чує.
Питання мови для “Бумбоксу” взагалі стало ледь не головним. Вдома їх питають, чому з’явилися англо- та російськомовні пісні. А у Росії — чому так мало російсько- чи англомовних пісень.
— Ми насправді починали українською, потім з’явилися англомовні тексти, а врешті — російські, — коментує “Муха”. — Це ніяк не пов’язано із завоюванням якогось ринку. Просто немає сенсу перекладати текст на іншу мову, якщо він написаний, наприклад, російською. Тоді він втратить свою душу, чи що. Це буде зовсім інший текст. А перший зникне назавжди.
Між собою хлопці спілкуються українською, але якщо чують звертання російською — відповідають нею.
— Це питання звичайного виховання та культури. Ми нормально спілкуємося російською. До того ж, так уже склалося, що вся наша країна двомовна. І це не вигадки. Так уже не одне десятиліття є. Просто ніхто цього не визнає. Навіть наші директори спілкуються російською (вони з російськомовних родин), хоч українською читають, пишуть, розуміють. Але говорити не хочуть. Правда, відмахуються, що не хочуть ґвалтувати гарну мову.

“Ось тобі за це статуйка...”
Спростовує Андрій “Муха” й чутки про те, що “Бумбокс” націлився на “Євробачення”:
— Як би прикро то не звучало, але за останні роки нічого яскравого на цьому конкурсі не відбулося. Ну, перемогу Руслани й друге місце Андрія я не враховую. Конкурс уже віджив своє, втратив авторитет. Тепер його створюють не для того, щоб подивитися, в якій країні цікавіші музиканти, а для того, щоб домогосподарка, ріжучи щось на салат, зойкнула: “Ой, який хлопчик чи дівчинка гарненькі співають!”
— “Євробачення” — не ваш рівень, то яка ж премія для вас?
— Якщо отримувати якусь премію, то тільки Нобелівську. Але тільки тоді, коли її в галузі музики даватимуть. А якщо чесно, то про всі премії можна сказати фразу з пісні “Танків на майдані Конго”: “Ось тобі за це статуйка...” Усе. Адже все насправді вирішується в кабінетах, типу того, в якому ми зараз сидимо.
Наскільки б часто не лунали пісні гурту в ефірі радіостанцій, самі хлопці запевняють, що досі не відчули, що ж таке слава. Та найголовніше — не хочуть її.
— Я не хочу слави, мені й так добре й затишно, — всміхається Андрій “Муха”.
— Чому ж тоді саме шоу-бізнесом займаєшся?
— Бо мені це подобається. До того ж, я більше нічого не вмію робити. Ні, насправді вмію, але не хочу. Тобто музикою я займаюся не заради слави, а тому, що мені це до душі.
— Музика, гастролі, репетиції... А чим окрім музики цікавиться “Бумбокс”?
— Любимо відпочивати, як і всі люди. Правда, на це часу не вистачає. От якось разом з Хливнюком зіграли зі спільним знайомим у баскетбол. Так усе збираємося повторити, а воно не виходить...

Ірина НИЧИПОРУК.