Подорож замками Тернопілля

Що там можна побачити?
При в’їзді у Збараж праворуч в око впадає капличка Божої Матері. Подібних у місті багато, адже, як дізнались згодом від екскурсовода, частенько у місті трапляються трагедії. Особливому на мосту, який у народі прозвали Чорним. Ось і напередодні нашого візиту там сталося лихо: машина серед білого дня збила хлопця. Чомусь саме чоловіки гинуть у Збаражі. А старожили кажуть, що ця сумна традиція іде ще від родини колишніх власників міста князів Збаразьких.
Бернардинський монастир називають головною архітектурною домінантою міста, яка проглядається практично з усіх його точок.
Перша відомість про Збараж у Галицько-Волинському літописі датується 1211 роком. Тоді місто знаходилось за три кілометри звідси у селі Старий Збараж. Кам’яний замок у 1589 був зруйнований настільки, що не підлягав відновленню. Тодішній його власник Януш Збаразький мав двох синів Юрія і Христофора, які вчились за кордоном і в Італії познайомились з відомим архітектором Вінченцо Скамоцці. Він і зробив проект теперішнього замку, який трохи переробили на оборонну споруду. У 1620-му почалося його будівництво, яке тривало 11 років. У 1627 році молодим і неодруженим Христофор несподівано помер. Усе переходить брату Юрію, який дає розкішний бал на честь завершення будовництва. На ранок його знаходять мертвим. Припускають, що його отруїли. А Збараж перейшов у володіння далеких родичів — князів Вишневецьких. Але День міста Збараж святкує 6 травня, у день Юрія.
Величезний мур, яким обнесений замок по периметру, одразу манить всередину. Чоловіків, впевнена, зацікавить зала зброї. Глеви, щити, алебарди, пушки — майже все це копії, виготовлені на київському “Арсеналі”. А жінкам сподобається виставка старовинних українських костюмів, особливо розмаїття вишитих краваток.

Яку історію привезти?
А от нашого Президента привабили роботи тернополянина-різьбяра Володимира Лупійчука. Сьогодні в музеї є величезна зала його робіт. У 2006 році, коли майстер був живий, Ющенку подарували його роботи. З тих пір почали подейкувати, що... він забирає й замок. У Вишнівці ж говорять, що у Віктора Андрійовича є шедеври з колишньої колекції князів Вишневецьких. І нібито син Президента купив тамтешнє колишнє помістя.
У Збаражі також розповідають про історію з невдалим пограбуванням. Один із відвідувачів намагався вкрасти оригінальний меч, запхавши його за спину під одяг. Однак охоронця насторожила неприродна постава чоловіка і його затримали. З тих пір залу обладнали сигналізацією.
Місто гордиться своїм вихідцем Іваном Прашком, який став єпископом Австрії і Нової Зеландії (сан рівняється до Папи). Одна з музейних зал присвячена його життю. А ще тут у 1707-му побували гетьман України Іван Мазепа та російський цар Петро Перший.
Вишнівець гордиться тим, що звідси походить Байда Вишневецький, перший гетьман, засновник Січі. Однак полеміка про те, чи він перший гетьман, таки точиться. Екскурсоводи розповідають про колекцію творів мистецтва — 21 тисячу, яка була в замку; про оригінальну облицювальну плитку, в якій із 41 тисячі штук у жодній не повторювався орнамент. Також вельми красномовно переповідають історії про шахові турніри, які започаткував Ярема Вишневецький. Він посадив у парку дерева в шаховому порядку, в шахові квадрати ставили рабів і грали ними — людей програвали за втіху й азарт.
Колись тут побував Тарас Шевченко, тож скористалася нагодою посидіти на лавочці, на якій сидів Кобзар. Однак краще раз побачити, аніж сто разів почути.

Як туди доїхати?
З Рівного до Вишнівця та Збаража можна дістатися маршруткою на Тернопіль. Відстань у 130 км швидше подолаєте власним авто. Можете ще і в Кременець, на Бону завітати. До речі, в місті можна смачно поїсти у кафе-барі “Людмила”. А на екскурсії у двох містах, карти і сувеніри для сім’ї сотні гривень цілком вистачить. Приємних подорожей!