Україні – 17, скоро в армію?

У програмі святкування було безліч різноманітних заходів, але кидалась у вічі якась їхня шаблонність. Плюсом цього року було те, що заходи проходили майже по всьому місту, а не концентрувались у центрі. Тому більше рівнян, особливо літніх, змогли відчути дух свята. Однак, хай пробачать мені чиновники, якби не “Древлянські джерела”, то програма свята і дійсно була б нудною. А ще домішались амбіції деяких політиків. Подейкують, щоб не йти разом з нинішніми керівниками області, які покладали квіти до пам’ятника “Загиблим за Україну”, Василь Червоній нібито притримав колону людей біля Свято-Покровського собору. Це призвело до того, що люди порозходились і хресний хід від Свято-Покровського до Свято-Воскресенського соборів, можна сказати, майже не відбувся.
Після молебню на майдані Незалежності повернувся на кілька годин додому. Увімкнув телевізор, а там церемонія закриття Олімпійських ігор. Оце шоу! Звісно, й кошти витрачені величиною з річний бюджет України. Але справа в креативі, з яким підійшли організатори до дійства. Свято було не схоже на жодне з попередніх. Перемикаю на інший канал, а там новини про те, як російські війська вже починають облаштовувати нові блок-пости на території Грузії. І чомусь подумалося: минулого року на святкуванні 16-го дня народження України хтось із політиків порівняв її з підлітком, який щойно отримав паспорт. Сьогодні йому 17, а вже наступного року він досягне призовного віку й треба буде йти до армії. Чи готова Україна захистити себе, навіть якщо доведеться брати у руки зброю?
Повертаюсь на майдан Незалежності, де вже розпочався святковий концерт. Музиканти класні, публіка весела, але от шоу-балети з еротично-сексуальними танцями в стилі нічного клубу навряд чи були доречними в День Незалежності. Плюсом свята стали біотуалети, які встановили на майдані Незалежності. Останнім часом міська влада почала відповідати за свої слова й виконувати обіцянки, це приємно.
Свято закінчувалось. На сцену вийшли керівники міста, аби разом з рівнянами заспівати гімн. Коли зазвучали слова “Ще не вмерли України…”, озирнувся навколо. Співали всі: старий дідусь у вишиванці та розмальовані й трохи хмільні тінейджери, знайомий банкір та системний адміністратор туристичної фірми. А ще закохана пара в обіймах. Значить, Україна їм потрібна. І при потребі більшість із них захищатимуть її… навіть зі зброєю. А грандіозні святкування як у Пекіні у нас іще будуть! Почекаємо Євро-2012...
Слава Україні!