Льонокомбінат виходить з коми

Частковий ремонт дахів та мереж, діагностика обладнання та збереження виробництва брезенту — саме з цього почав новий власник — 36-річний бізнесмен з Хмельницького Олег ЧЕРВОНЮК. Він — засновник кількох швейних виробництв, голова асоціації підприємців Хмельницької області. У придбаний рівненський льонокомбінат за останні кілька місяців новий господар уже вклав більше 5 мільйонів гривень.
Вже кілька місяців тут намагаються дати лад верстатам та агрегатам, які не встигли продати попередні власники.
— З’ясовуємо, як можна використати те майно, що залишилося, — пан Олег прямує між рядами ткацького обладнання. — Дивіться, тут є верстати 1963 року випуску! До нас приїздили німецькі фахівці, які зробили висновок, що аналогічне обладнання використовували на англійських підприємствах ще у XVIII столітті! Спробували запустити деякі верстати. Перевірили сушильну машину — її треба ремонтувати. Фарбувальну машину реконструювали. Розумію, щоб працювати краще, треба вкладати кошти. Але це буде пізніше, коли визначимо кінцевий результат, коли буде відомо, які тканини випускатимемо...
Придбавши рівненське підприємство, новий власник зіткнувся ще й з цілим “букетом” побутових проблем: діряві дахи, вікна, що протікають, несправні водо- та теплотраси. Звернула увагу на те, що він намагається всюди навести порядок: доріжки та алеї між цехами чисто підметені, немає навіть осіннього листя. Коли ми проходили територією підприємства, зауважила, що електрик міняє лампи у ліхтарях зовнішнього освітлення.
— Комунікації — це суцільний жах, — каже Олег Червонюк. — Ми вже кілька місяців ремонтуємо теплові мережі, вже практично завершили. Те ж саме з водними мережами. Для виробництва потрібно повітря, щоб обладнання працювало під тиском. Реанімували компресори. Перекрили 5-6 тисяч метрів квадратних покрівлі. Це небагато, адже загалом тут до 100 тисяч квадратних метрів дахів.
Помітила, що в деяких цехах почали заміну мансардних вікон.
— І все ж важко сказати, що ситуація на підприємстві втішна, — ділиться Олег Червонюк. — Останнє, що тут працювало, — це виробництво брезенту, намагалися його зберегти. Відмовилися від посередницьких схем, за якими на брезенті заробляли всі, крім виробників. Уклали прямі контракти на постачання бавовни з Узбекистану та джуту з Індії. На жаль, ми почали працювати не в той час. Сьогодні металургія і будівництво практично стоять, тож потреба в брезенті мінімальна. Тому кілька тижнів тому виробництво призупинили. Але я ніколи не робив ставки лише на брезент. Чесно кажучи, до недавнього часу навіть не знав, що для цієї сировини є ринок збуту (посміхається – автор).
Сьогодні на льонокомбінаті намагаються знайти інші напрямки діяльності.
— Можливо, це будуть побутові тканини, у нас велика держава і попит на них є, — продовжує Олег Червонюк. — Основні конкуренти у цій сфері нині — турки та китайці. Наша продукція має бути дешевша та не менш якісна, щоб можна було витіснити іноземних виробників. Сьогодні розглядаємо два основні напрями: трикотажне полотно та камуфляжна тканина. Завезли нову сировину та нові машини. Поки що все випробовуємо.
Незважаючи на непросту економічну ситуацію в країні та труднощі, з якими довелося зіткнутися, власник льонокомбінату впевнений, що зможе відродити виробництво та зробити його успішним:
— Не вкладати кошти у виробництво під час кризи — ще гірше, ніж не вкладати у стабільні часи. Є ситуації, коли кожне підприємство має замислитися над тим, чи рентабельна його продукція. Саме час інвестувати в технології, які згодом підвищать якість продукції її конкурентоздатність. У нас все вийде.