Назад у майбутнє

Король помер…

Безперечно, найсумнішим моментом минулого року була смерть міського голови Рівного Віктора Чайки. У старому кінофільмі про Шевченка художник Брюллов питає у молодого Тараса, чому той на своїх малюнках зображує смерть відомих людей. На що Шевченко відповів: “Тільки в смерті видно, чи варто цій людині було народжуватись”.
На похороні Віктора Чайки були всі — і справжні друзі, й старі вороги, ті, хто з ним був поруч щодня, і ті, хто ніколи не бачив його “вживу”, ті, хто за нього голосував, і ті, хто зводив на нього наклепи.
Однак смерть міського голови зробила очевидною проблему: в місті немає явного лідера, здатного замінити і хоча б частково мати авторитет, який повинен бути у міського голови. Тому мерами себе побачили майже всі. Номером першим у списку претендентів на посаду був секретар міськради Юрій Торгун, однак він дуже швидко зіпсував стосунки з пресою. Кажуть, не склались теплі стосунки й з головою облдержадміністрації Віктором Матчуком. Мабуть, зваживши на всі обставини, секретар Рівнеради залишився осторонь змагання за міську булаву.
Повторив його шлях і перший заступник голови Рівненської облради Валентин Королюк. Він то починав збирати команду на вибори, то казав, що нікуди не йде, то замовляв соцдослідження, то вів перемовини про підтримку своєї кандидатури з різними партіями. Але врешті, як і Юрій Торгун, вирішив залишитись просто спостерігачем.
Так вчинили не всі, і у виборчому списку їх було аж двадцять один. Але жоден не зміг навіть наблизитись до результату підтримки рівнянами на виборах.

Справи сердешні

Окремим рядком у владно-політичну книгу минулого року потрібно записати події, які стались у БЮТівському середовищі. Болісні пологи з народження кандидата від пропрем’єрської сили можуть викликати співчуття в акушерів Рівненщини. До останнього моменту не було зрозуміло, хто народиться.
Коли в ощадкасах почали роздавати “прем’єрську тисячу”, з’явились буклети з інструкцією, як отримати гроші, з одного боку та портретом керівника міської організації ВО “Батьківщина” Ігоря Брошука з іншого. Однак вже через кілька місяців як можливого кандидата почали називати керівника “Рівнегазу” Петра Дубаса. Кажуть, що навіть прем’єрка була згодна на його похід за мерством.
Уже влітку стало зрозуміло, що єдиного кандидата від полум’яно-сердечної команди не буде. Бо й голова земельної комісії Рівнеради Руслан Мальований побачив себе у головному кріслі Рівного. Як результат, у бюлетені було аж чотири БЮТівських кандидати. Двоє з них були, так би мовити, основними: Станіслав Савінський представляв обласний БЮТ, а Руслан Мальований — міський.
Врешті-решт вони посіли відповідно шосте і дев’яте місця. А їхні організації, як подейкують у політичних колах, чекає серйозна партійна чистка, яку налаштовані провести київські партфункціонери пропрем’єрської сили.

За велике-велике Рівне

Завдяки виборчій кампанії на поверхню витягнули проблему стратегічного розвитку Рівного. Від початку літа заступник міського голови з економічних питань Сергій Васильчук почав “розкручуватись” та “розкручувати” ідею розширення меж міста Рівного. Це, на його думку, могло б вирішити багато проблем, які нині не наважується вирішувати влада. Крім того, це, на думку заступника, дасть місту поштовх для розвитку і завдяки вдалому географічному розташуванню може зробити Рівне ключовим торгово-транспортним вузлом Західної України.
Однак Сергій Васильчук в мери не пішов, а новообраний міський голова однозначно не висловив свою думку щодо цієї ідеї. Сергій Васильчук обіцяв не полишати започатковане, крім того, він залишається заступником міського голови. А в результаті виборів отримав, мабуть, ще більше впливу, ніж мав при Вікторі Чайці. У політичних коридорах про нього почали говорити як про можливого заступника губернатора, чи навіть про губернатора, у випадку, якщо Віктор Матчук колись піде підкорювати столицю.

…Хай живе король

!
Виборча кампанія міського голови була чи не найбрудніша за всю історію Рівного. Більшість кандидатів сконцентрувались на тому, аби якнайбільше облити брудом своїх конкурентів. Такої кількості чорного піару, мабуть, ще не було на шпальтах місцевих газет та в поштових скриньках рівнян. Але результат показав, що ефективність його була майже нульова. Адже Володимир Хомко, проти якого найбільше було інформаційних атак, у підсумку переміг своїх опонентів з великим відривом.
Прихід до головного кабінету міста нової людини неминуче мав призвести до кадрових змін. І вони відбулись. Першою “під роздачу” потрапила заступник міського голови з гуманітарних питань Світлана Богатирчук-Кривко. Але в цьому немає нічого дивного, адже крім того, що вона була опонентом Хомка на виборах, кажуть, існувала домовленість з командою, яка підтримувала нинішнього міського голову. Якщо Світлана Кирилівна не піде на вибори, вона збереже свою посаду, якщо ж боротиметься за владу, то у випадку поразки має піти.
На черзі — ще кілька кадрових змін, які стосуватимуться комунальної сфери. Адже новому міському голові потрібно швидко показати результат, бо нові вибори — не за горами.

Вибори, вибори…

Вже у наступному році Україну в цілому та Рівне зокрема чекає подвійна виборча кампанія. Україна готуватиметься обирати собі Президента, а рівняни — знову (!) переобирати міського голову.
Згідно із законом про місцеве самоврядування, міські, селищні та сільські голови обираються на чотири роки, а місцевої ради — на п’ять. Таким чином, вже в останню неділю березня 2010 року Володимиру Хомку доведеться знову доводити свою першість. До цього моменту залишається дуже мало часу, а конкурентів вистачає.
Рік і три місяці, які залишились до чергових виборів, — дуже маленький термін, аби виборці змогли забути всіх кандидатів. Та ж таки Світлана Богатирчук-Кривко матиме всі шанси на реванш. Не слід забувати і про Василя Червонія, котрий вже сьогодні нібито потихеньку збирає бізнес, який з різних причин може недолюблювати Володимира Хомка, аби мати ресурс на четверту спробу бути обраним. Тому наступний рік знову буде “передвиборчим”.
Мають час на розкрутку Олексій Губанов, Сергій Подолін та Сергій Паладійчук, для яких минулий рік, з точки зору “розкрутки”, став навіть дуже вдалим. Їхній політичний шлях тільки розпочинається, і у них вдосталь потенціалу. Тому навряд чи варто скидати цих молодих і амбітних політиків з рахунку.
От тільки проблемою може стати те, що місцеві політики знову кинуться в передвиборчу кампанію і щохвилини думатимуть про свої рейтинги, а не про проблеми міста. Це ми вже бачили. Рік наступний буде важкий, але навряд чи безнадійний. Якщо об’єднати зусилля, то негаразди можна звести до мінімуму, адже, як каже народна мудрість: гуртом і батька легше бити. І зараз саме час, щоб об’єднати зусилля та показати рівнянам, що влада таки заслуговує, аби за неї голосували. І буде дуже образливо, якщо виявиться, що наше майбутнє — це всього-на-всього повернення до минулого.
Як насправді розвиватимуться події у наступному році, знає тільки Господь, але з упевненістю можна сказати одне: буде весело. Бо у нас, українців, вибори — це завжди весело. А економічна криза? Та ну її — переживемо, нам не звикати...