Петро Прищепа привчив синів до полювання

— Що вас приваблює в полюванні?
— Мисливський азарт, який виробився за багато років. Дружній та хороший колектив. Такого відпочинку, як на полюванні та риболовлі, ніде не знайти. Коли йде звір, одразу виділяється адреналін і підвищується увага. Тоді забувається все на світі, будь-які негаразди.
— Хто вас, Петре Купріяновичу, привчив до цього ремесла?
— Я з пелюшок виріс у лісі. Адже будинок батьків у селі Серби Ємільчинського району Житомирської області знаходився під ним, поряд — річка. Рибу ловили руками та кошелями, бо про існування вудки дізнався лише в технікумі.
Мого батька, Купріяна Семеновича, в 1950-х роках призначили лісником. Понад три тисячі гектарів він знав як своїх п’ять пальців. Але не батько мене навчив полювати, бо тоді ще в рідному селі навіть мисливців як таких не було. На полювання мене вперше в 1953 році з собою взяли одногрупники з технікуму, бо неподалік навчального закладу на Прикарпатті розкинулися мисливські угіддя. Перші виходи виявилися невдалими — “мазав” як міг. Колектив терпляче зі мною возився, але вже наступного сезону став пристрілюватися. Відтоді не пропускаю нагоди побувати на полюванні.
— А з батьком добували дичину?
— Після закінчення Львівського сільськогосподарського інституту приїхав на роботу в Рівненську область. На посаді агронома в колгоспі з десяток разів ходив полями. Коли пішов на підвищення в область, то з’явилося більше часу гостювати в батьків. Під час кожного візиту разом з батьком і братом Миколою ми виїжджали на полювання.
— Напевно, саме там, де народилися й виросли, найбільше любите полювати?
— У рідних краях знаю кожну стежину. Коли приїжджав до батьків, мене завжди тягнуло в ліс. Скільки там лосів застрелили, кабанів — уже не перелічити. Першого свого вовка забив у рідних лісах — двома пострілами звалив. Мисливці його оточили, а він у цей момент в агонії скочив на лапи і зубами як клацне. Всі порозбігалися, а він на кілька метрів відскочив і впав мертвий.
— А нещасні випадки траплялися?
— Пригадую, що в Острозькому районі один мисливець вистрелив картеччю і вона потрапила прямо в лоб напарнику та засіла в кістці. Щоправда, чоловіка швидко відвезли в лікарню і все обійшлося.
Одного разу ми стояли під лісом, а з поля гнали зайців. Напарник вистрелив, і дробинка рикошетом вибила у сосні тріску, у десяти сантиметрах над моєю головою.
— Часто полюєте з синами?
— Постійно. Цьому промислу їх навчив, коли ще працював у Корецькому районі. Брав хлопців у ліс, щоб більше бували на природі. Як мисливців виховав у Рівному, коли змогли брати рушницю до рук, у 80-х роках. У нас уже утворилася ціла династія мисливців.
— Чи маєте власні традиції перед поїздкою на полювання?
— Жодного разу не дозволив собі виїхати неголеним. Вважаю, що як солдат перед боєм, повинен бути ідеально чистим. Перше, що роблю, коли збираюся на полювання — це голюся, не дивлячись на час, коли встаю.