Від вчителя – до звичайного мільйонера

Володимир Хомко мріяв про хлібокомбінат
Нинішній міський голова Рівного Володимир ХОМКО із самого дитинства мріяв стати директором хлібокомбанату. Така перспектива приваблювала його забезпеченістю. А от політика майбутнього керівника міста ніколи не приваблювала.
— У дитинстві мріяв бути директором хлібокомбінату, — зі сміхом пригадує Володимир Хомко. — Батько мого друга, який жив по сусідству, був директором хлібокомбінату. Його сім’я мала найбільший достаток на нашій вулиці. Тож я мріяв про таке ж саме для себе у майбутньому. Щоправда, тоді мені було чотири роки.
Коли став дорослішати, мрії змінилися. Почав цікавитися інженерними справами.
— Мене приваблювали інженерні деталі, тож знав, що вступатиму до “водного”, — розповів мер, який народився та виріс у місті, яким нині керує. — Після завершення ВНЗу життя було багато років пов’язано з водою. Зараз ті дитячі мрії викликають посмішку, згадує Володимир Хомко.
Крім того, керівник міста зізнається, що ніколи не цікавився політикою та не прагнув нею займатися. Однак, як у відомому прислів’ї, політика зацікавилася Володимиром Хомком. Обставини склалися таким чином, що він переміг на виборах суперників — серйозних політиків та отримав найвпливовіше крісло у Рівному.

Валерій Богуцький не бачив себе педагогом
З дитинства директор ТОВ “Кратос” Валерій БОГУЦЬКИЙ мріяв реалізувати себе в матеріальному плані. Достатку прагнув, бо сім’я жила досить скромно.
Межа фантазій для Валерія Богуцького, який щойно повернувся з армії, — автомобіль ВАЗ-2106, трикімнатна квартира та десять тисяч карбованців на ощадній книжці.
— Мені тоді здавалося, що ці три складові зроблять мене на дев’яносто відсотків щасливим, — пригадав пан Богуцький. — Думав, що зроблю кар’єру в освіті, бо закінчив фізико-математичний факультет тоді ще педагогічного університету. Зокрема, планував стати директором школи чи керівником управління освіти, бо вчителем себе не бачив.
Торік видання “Коментарі” згадало директора ТОВ “Кратос” серед найбагатших людей Рівненщини. Валерію Богуцькому приписували статки в розмірі 54 мільйони доларів. Натомість цього року він не потрапив до списку 150 найбагатших українців за версією журналу “Фокус”. Валерій Богуцький вважає це закономірністю, бо прибутки суттєво зменшилися через фінансову кризу.
— Мені вдалося здобути значно більше, ніж мріяв після повернення з армії, — підсумував керівник ТОВ “Кратос”. — Мені смакує моє життя, і я радий, що зміг себе реалізувати.

Валентина Петрук пішла стопами матері
Стати педіатром з дитинства хотіла директор Рівненської кондитерської фабрики, депутат Рівнеради Валентина ПЕТРУК. Утім, доля привела її в кондитерську справу, якій вже віддала 40 років.
— Я хотіла вчитися в медичному інституті, щоб здобути фах педіатра, — пригадує директор Рівненської кондитерської фабрики Валентина ПЕТРУК. — Втім, я не змогла вступити, а тому пішла працювати на кондитерську фабрику, де трудилася моя мама.
У кондитерській галузі Валентина Петрук уже працює 40 років, з них 24 — очолює підприємство.
— Здається, в житті більше нічого, крім солодощів, робити не вмію, — каже вона. — Приємно, коли телефонують і кажуть: “Який чорнослив у вас прекрасний!” Хоча умови роботи з приходом нового власника змінилися — тепер асортимент з урахуванням комерційної доцільності визначає він.

Валентин Королюк хотів бути лікарем
Лікарем, який рятує життя та допомагає людям, бачив себе в юності перший заступник голови обласної ради Валентин КОРОЛЮК. Він двічі намагався вступити до медичного інституту, однак згодом став педагогом. Непрості 90-ті роки привели його у бізнес, а згодом — і у політику.
Після шкільного випускного Валентин Королюк збирався вступати до Тернопільського медінституту, аби стати лікарем. Адже з медициною пов’язав своє життя його старший двоюрідний брат.
— Після школи вступити не вдалося, тож пішов служити до армії, — ділиться спогадами Валентин Королюк. — Там вдосконалив своє вміння готувати, завершив курси кухарів.
Кажуть, що не один генерал нахвалював страви Валентина Королюка. Він і зараз може приготувати майже будь-що, особливо вдаються йому м’ясні страви, які готує на Великдень. Та після армії Валентин Королюк вирішив, що кулінарний талант не визначатиме його подальшу долю і знову спробував вступити до медінституту. Але вступні іспити він... прогуляв.
— Того дня, коли мав їхати до Тернополя, зустрів свого давнього друга, поїхав з ним та й забув про екзамени, — розповідає Валентин Королюк. — Коли повернувся, не одразу сказав батькам правду. Тож довелося вступати до місцевого педагогічного інституту.
Тут майбутній політик освоїв спеціальність вчителя трудового навчання. Працювати до школи пішов на останньому курсі. У непрості 90-ті роки зарплатні вчителя не вистачало, щоб прогодувати молоду сім’ю. Тож вчитель мусив стати “човником”. Разом із кількома знайомими їздили до Югославії, торгували крамом. Згодом залишив школу та весь свій час присвятив бізнесу. Став одним із співзасновників ЗАТ “Речовий ринок”.
Близькі люди пригадують, що він завжди був незалежним та активним, мав чимало товаришів, легко знаходив спільну мову не лише з однолітками, вмів організувати довкола себе людей. Ці якості не раз ставали йому у нагоді, особливо коли в його життя прийшла політика. Валентин Королюк вступив до лав Народного Руху. Пізніше очолив обласну парторганізацію. Саме партійна робота й привела його в коридори влади. Після чергових виборів до обласної ради у 2006 році став депутатом та першим заступником голови облради.
Життєвий шлях завів Валентина Королюка далеко від дитячих мрій, але нині він тішиться, що доля склалася саме так. Адже його робота дає йому чимало можливостей допомагати іншим.