“Рівнеазот” — заручник газових воєн

2003: У чорному списку на реприватизацію
У вересні 2003 року 53,86 відсотка акцій ВАТ “Рівнеазот” у Фонду державного майна купила австрійська компанія Raiffeisen Investment AG. Іноземці заплатили 48,396 мільйона гривень при стартовій ціні 46,2 мільйона. Новий інвестор погасив багатомільйонні борги із зарплати та перед Пенсійним фондом, а також кредиторську заборгованість у розмірі приблизно 80 мільйонів гривень. Здавалося, все йшло гаразд, але вже в 2005 році хімічний гігант став фігурувати в “чорних списках” реприватизації. Це посіяло певні сумніви в перспективі заводу. Втім, їх особисто розвіяв член правління Raiffeisen Investment Вольфанг ПУЧІК, який у серпні 2005 відвідав Рівне. Він заявив, що компанія займається лише бізнесом, а політичні питання її не цікавлять. Остаточну крапку в дискусії про можливу націоналізацію ВАТ “Рівнеазот” поставив тодішній голова Рівненської ОДА Василь ЧЕРВОНІЙ. Губернатор наголосив, що це лише розмови, бо ніхто всерйоз не думав про реприватизацію заводу.
Після цього новий власник ініціював процедуру банкрутства. У такий спосіб прагнули позбутися ризиків, які пов’язані з минулим життям заводу.

2006: Газ “Рівнеазоту” дали місту
На початку 2006 року “Рівнеазот” на власній шкурі відчув наслідки газової війни з Росією. Через обмеження постачання блакитного палива в січні-лютому спад виробництва сягнув 65 відсотків. Міська влада, налякана наповненням бюджету, вдалася до дій. З подачі заступника міського голови з економічних питань Сергія ВАСИЛЬЧУКА, який до того працював головним бухгалтером хімічного гіганта, члени міськвиконкому підготували звернення до Кабміну. У ньому попросили забезпечити нормальне постачання газу на завод. Адже, за словами пана Васильчука, чомусь лише “Рівнеазот” став заручником газової війни, бо решта хімічних підприємств України працювали у звичному режимі. Відповідне звернення до уряду підготували й депутати обласної ради. Втім, попросили збільшити ліміти газу не лише для ВАТ “Рівнеазот”, а й для Рівненщини загалом.
Істинну причину обмеження постачання палива на підприємство тоді пояснив голова Рівненської ОДА Василь Червоній. За його словами, якби ліміти газу не урізали, у Рівному могла б виникнути соціальна напруга через припинення теплопостачання.
— Тиск на вході до обласного центру впав до критичної позначки тому, що генеральний директор ВАТ “Рівнеазот” Михайло Заблуда відмовився скоротити обсяги споживання блакитного палива, — констатував тоді пан Червоній. — Але ми врятували місто. Проблем у падінні виробництва з початку року не бачу, бо рік довгий, а підприємство все надолужить.

2008: Лякали фекаліями
Загроза зупинки над ВАТ “Рівнеазот” знову нависла торік у квітні. НАК “Нафтогаз” вимагав від хімічного гіганта відмовитися від купівлі газу в “УкрГазЕнерго” та перейти на прямі розрахунки. Від переукладання угоди керівництво підприємства відмовилося.
— Немає жодних юридичних підстав змінювати постачальника. У нас є договори, у яких чітко прописані обов’язки однієї й іншої сторін, — наголосив генеральний директор ВАТ “Рівнеазот” Михайло ЗАБЛУДА. — Тому, якщо ми в односторонньому порядку відмовимось від контракту з “УкрГазЕнерго”, це потягне за собою матеріальну відповідальність з боку сторони нашого підприємства.
У цих розборках заручником могли стати жителі Рівного. Керівництво “Рівнеазоту” заявило, що в разі зупинки підприємства перестануть працювати й очисні споруди, які очищають до 80 відсотків каналізаційних стоків обласного центру. Тоді б місто захлинулося у фекаліях. Раптове відключення газу також могло спричинити аварійні ситуації на “Рівнеазоті”, що загрожувало місту серйозними екологічними наслідками.
Працівники підприємства вдалися до пікету НАК “Нафтогаз України” — під стінами компанії зібралися до 300 осіб. Зрештою, газ підприємству таки не перекрили.

2009: Заблуду можуть звільнити
У травні поточного року проблеми хімічного гіганта лише поглибилися. Завод зупинив роботу через неприйнятну ціну на газ.
— Якби не зупинилися в травні, то аварій не уникнули б. Рівень тиску був настільки низьким. Досі ситуація не змінилася — продукцію не виготовляємо. Не відновлюємо роботу та продовжуємо стояти через те, що ціна на газ не кореспондується з ціною на мінеральні добрива як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Ціна аміачної селітри — 140 доларів. Вартість газу — 314. Виробництво було б рентабельним, якби коштувало блакитне паливо 80 доларів за тисячу кубометрів, — пояснив причини зупинки на прес-конференції у п’ятницю 10 липня керівник підприємства Михайло Заблуда. — Нас поставили в умови, в яких працювати неможливо. Держава має врегулювати ціну на газ та мінеральні добрива. Якщо неможливо знизити ціну на блакитне паливо, потрібно підняти вартість мінеральних добрив, а ще ввести мито на імпорт. Тобто виробити правила гри на ринку.
Протягом останніх двох тижнів працівники заводу працюють неповний робочий тиждень. Якщо підприємство не відновить свою роботу, вже наприкінці серпня скоротять півтори тисячі осіб.
— Якщо держава вирішить розпрощатися з хімічною галуззю, ми не працюватимемо, усі будуть звільнені, не одразу, а поетапно, у тому числі і я, — додав Михайло Заблуда. — Щомісяця підприємство виплачує 15 мільйонів заробітної плати. Нині нас спонсорують акціонери товариства (один з головних — Дмитро Фірташ, —ред.)