Солодке життя в дефіциті

З початку року, за даними Держкомстату, ціни на цукор виросли майже на 70 відсотків. Оптові ціни на нього підскочили з 4,2 до 5 тисяч за тонну, а в роздробі він реалізується вже по 5,7 гривні за кілограм. Експерти кажуть, що вітчизняні розцінки вже перевищили світові, де за тонну білого цукру зараз просять 400-420 доларів за тонну.
Намагаючись хоч якось “втихомирити” ціни, до Рівного завозять цукор з державних запасів, повідомив “ОГО” заступник начальника управління Державної інспекції з контролю за цінами в Рівненській області Валерій БУЛАВСЬКИЙ.
Втім, досі цукрові виробники жодних норм щодо цінової політики не порушили, зауважує він.
— Ми можемо назвати порушенням підвищення ціни на цукор лише в тому разі, якщо підприємство перевищило граничну торгову оцінку, — пояснив пан Булавський. — Однак проведені нами перевірки таких не виявили. Хіба що під час останньої перевірки ми констатували, що підприємство “ОВАС-цукор” порушило норми декларування.
Справа ж у тому, що ціни — не монополія цукровиків, каже віце-президент компанії “Інсеко” Анатолій КАМІНСЬКИЙ.
— Зростання цін, перш за все, пов’язане з відсутністю самого цукру, — скаржиться він. — Посудіть самі. Минулого року ми засіяли близько 970 тисяч гектарів буряків. Цьогоріч – лише 300 тисяч гектарів. А це — за гарних умов — всього-на-всього 1 мільйон тонн цукру!
Тому, на його думку, вже невдовзі і виробники, і споживачі відчують дефіцит “білого піску”. Хоча чиновники й намагаються якимись засобами цьому зарадити — “нашкребти по засіках” — однак вони не надто дієві. Олії в вогонь додає і той факт, що у нашій області цукром мало хто хоче займатися, додає пан Камінський.
Тим часом рівненські оптові закупівельники вже відчули зростання цін на цукор.
— Рентабельність нашої продукції і так невисока, а частка цукру в ній — 80-90 відсотків. Тому ріст цін ми відразу відчули, — невтішно констатує голова дирекції АВКТВТ “Рівненська кондитерська фабрика” Валентина ПЕТРУК. — Нам лишається або працювати собі у збиток, або закупляти тростинний цукор-сирець. Однак і це не вихід. Адже за технологіями виробництва сирець нам не підходить. Його ввіз дозволив би хіба що не простоювати підприємству...
Проте така перспектива не надто радує місцевих цукровиробників — вони побоюються, що насичення ринку дешевшим тростинним цукром призведе до багатомільйонних збитків і закриття українських цукрових заводів. До речі, до цього призведе і величезна кількість імпортованого цукру з Білорусі, акцентує голова правління “Західної компанії “Дакор’” Мирослав ПОЛІО.
— Українські виробники не можуть конкурувати з білоруським цукром — його собівартість у середньому на 100 доларів за тонну нижча. Якщо імпорт не зупинити, дуже скоро цукор з Білорусі може заповнити до половини ринку, — заявив він в інтерв’ю одному з інтернет-видань.
А от покупцям, навпаки, білоруський цукор вигідніший, розповідає власник ТМ “Родина”, голова правління ВАТ “Костопільський завод продтоварів” Микола КУЧЕРУК (він, до речі, один з перших прогнозував таку ситуацію на ринку цукру – див. “ОГО” № 8 від 26 лютого 2009 року).
— Досі нам вдається тримати на рівні ціни на свою солодку продукцію. Але в нинішній ситуації підвищення цін — неминуче. Хіба що буде змога закупляти дешевший білоруський цукор, — поділився думками пан Кучерук.
Незважаючи на це, профільна асоціація “Укрцукор” вже надіслала на адреси Міністерства агропромислової політики і податкової адміністрації листа з проханням “розібратися” з білоруськими насолодами.