Чим більше чоловіків – тим краще

Стать на службі – поняття другорядне

Справжні чоловіки, офіцери у випрасовану форму та таємнича професія. Складові більшості жіночих романів для начальника Центру громадських зв’язкiв МВСУ України у Рiвненськiй областi Тамари ЛИСЕНКО — будні. І хоч чоловічі риси все ж іноді беруть верх, за кілька годин до пані Тамари “повертається” жіноча сутність.

Пані Тамара зізнається, що їй з колективом пощастило. А те, що це чоловіки, навіть краще. Адже вони — справжні офіцери: коректні, толерантні, виважені. Все у найкращих традиціях.
— До міліції ставляться по-різному, — каже начальник ЦГЗ. — У багатьох фільмах репутацію нам зробили ненайкращу, але поряд зі мною ті, хто пройшов від початку і до верху, хто відчув всі переваги й недоліки професії. Я б сказала, справжні чоловіки.
Керувати ними Тамарі Лисенко не звикати, та й самі підлеглі такому начальнику раді. Принаймні їй говорять саме так.
— У міліції на стать особливо не зважають, — ділиться пані Тамара. — Одягнув форму — маєш служити закону, а стать — поняття другорядне. У першу чергу, як кажуть, — честь мундира.
До форми у майора міліції Тамари Лисенко ставлення особливе. Зізнається, що пишається можливістю її одягати.
— Часто доводиться йти на зустрічі чи якісь лекції читати, тоді обов’язково одягаю форму, — каже пані Тамара. — Адже надзвичайно приємно відчувати на собі зацікавлені погляди дітей чи студентів (як кажуть, справжню жінку ні чоловіча професія, ні форма не змінить  – авт.)
Проте робота у чоловічому колективі не минула безслідно. Пані Тамара зізнається, що іноді не вистачає витримки, тоді й зривається на, здавалось би, простих речах:
— А ввечері потім думаю: і чого зірвалася? Не було ж із чого. Якби десь на “гражданці”, то такого точно не зробила б.


У першу чергу керівник, а потім – жінка

Світлана ЛІБЕРОВА, директор ТОВ “Вторма-Рівне”, чоловічого колективу не боїться. Впевнено шукає точки дотику у роботі, а от забороненими прийомами не користується. А ще запевняє: якщо жінка вміє дбати про сім’ю, вона зможе подбати і про колектив.

Керівник “Вторма-Рівне” — жінка рішуча, а тому зізнається відверто: працювати і керувати в чоловічому колективі однозначно важче, ніж у жіночому. Але впоратися з цим можна, якщо маєш свої секрети.
— Якщо добре усвідомити, що чоловік на службі і чоловік після роботи — це різні речі, то все стає на свої місця, — каже Світлана Ліберова. — На роботі я в першу чергу професіонал і керівник, а вже потім — жінка. Такий простий розподіл зрозуміла вже давно і тому практично не програвала в чоловічому колективі. Вважаю, що в роботі недопустимі кокетство, флірт та інші “заборонені прийоми”. Жіночність краще проявляти у м’якості та терпимості.
А ще пані Світлана переконана: чоловічий склад колективу вплинув і на її на характер.
— Я достатньо організована, обов’язкова, акуратна, досить обережна у прийнятті рішень і добре відчуваю людей, — каже пані Світлана. — А що стосується відданості справі, то це закладено самою природою. Адже якщо жінка вміє дбати про сім’ю, вона зможе подбати і про справу, і про колектив. І головне, хорошим керівником жінка може лише бути лише тоді, коли зуміє спрацюватись з розумними і самостійними чоловіками, які її оточують. Мені пощастило, адже поруч саме такі чоловіки.

Треба довести, що ти краща за чоловіка


Директор СП “Роланд Україна” Вікторія ГАНДЖУК свою чоловічу роботу на інші, жіночі, міняти аж ніяк не збирається. Вона переконана, що методом спроб і помилок прийшла саме до того, що їй найбільше підходить. А те, що колектив чоловічий — не проблема, навпаки — це чудовий привід для самовдосконалення.

З виду тендітна жінка, мама трьох дітей Вікторія Ганджук насправді — міцний горішок. Адже підкорила, чи то пак одягнула, великогабаритну техніку — вантажівки (“Роланд Україна” займається пошиттям тентів для фур – авт.).
— Працювати у чоловічому колективі навіть легше, ніж з жінками, — зізнається пані Вікторія. — Чоловіки менше пліткують, не розмінюються не дрібниці. Та й взагалі у такому колективі менше дріб’язковості. Адже у чоловіків усе має бути конкретно.
Мужній колектив характер жінки не змінив. Розповідає, що справжні чоловічі риси були притаманні їй ще з дитинства. Щоправда, довіру своїх підлеглих Вікторія Ганджук здобула не одразу.
— Правду кажуть, що у чоловічому колективі жінку-керівника сприймають не надто добре, — продовжує пані Ганджук. — Так уже наші люди налаштовані, що керувати процесом, бути керівником, принаймні номінально, має бути чоловік. Жінку сприймають з недовірою. У мене теж таке було.
На слово, як кажуть, пані Вікторії підлеглі не повірили, тому довелося шукати інші методи, як стати керівником, котрого б поважали.
— Доводилося працювати наполегливіше, на ділі доводити, що займаєш посаду недарма, а іноді навіть те, що ти краща за чоловіка. Зате тепер мої підлеглі навряд би погодились на іншого керівника, — усміхається пані Вікторія.

Чоловіки “підсадили” на футбол

Серед жінок справжніх фанів футболу не так і багато. Та й називаючи таких унікалок, навряд хтось згадає начальника головного управління Держкомзему в Рівненській області Світлану БОГАТИРЧУК-КРИВКО. А дарма! Про цей вид спорту вона знає все, а виною тому... її “домашні” чоловіки.

Світлана Багатирчук-Кривко у чоловічому колективі пропрацювала не один рік. Та й нині представники сильної статі її оточують скрізь.
— Жінці легше керувати чоловіками, ніж жіночим колективом, — зізнається пані Світлана. — Якщо чесно, чоловіки насторожено сприймають жінку-начальника, але насправді намагаються швидко виконати всі доручення. Так почуваються галантними кавалерами.
Проте, запевняє пані Світлана, є й свої недоліки. Коли чоловік висловлює розумну думку, її чують відразу, а от щоб цю ж думку почули від жінки — доводиться повторити її разів з десять. Лише тоді сильна стать зверне увагу на її доречність. І хоч такі “труднощі перекладу” періодично виникають, повернутися працювати у жіночий колектив (певний час пані Світлана вчителювала у школі) Богатирчук-Кривко категорично не хоче.
— Деякі жінки, працюючи в чоловічому колективі, починають відчувати себе чоловіками: вживають міцне слівце чи поводяться грубувато, — продовжує керівниця земельників. — Я ж навпаки намагаюся зробити все, щоб чоловічий колектив на мені не позначився. Що ж до твердості характеру — вона у мене була й до цього.
Та повністю уникнути чоловічого впливу не вдалося. “Домашні” чоловіки підсадили Богатирчук-Кривко на... футбол.
— Я тепер знаю про футбол все, — відкриває таємницю пані Світлана. — намагаюся жодного матчу не пропустити. Навіть коли за кордоном буваю, перше, що їду дивитися, це стадіони.

Характер не від чоловіків, а від мами

Генеральний директор Асоціації ”Компанії “Експерт-Рівне” Людмила ТУРОВСЬКА чоловіками себе оточила з усіх фронтів — і на роботі, і вдома. А от “затятий” характер у неї не від сильної статі. Його пані Людмила успадкувала від мами.

Чоловічим колективом Людмилу Туровську не здивуєш — на фізико-математичному факультеті, який вона закінчила, дівчата завжди були рідкістю. Сьогоднішнє заняття, пояснює сама пані Людмила, теж не надто жіноче, адже потребує саме технічної спеціальності — специфіка така. Та й негоже жінкам на підборах поля міряти 
— У нас жінок небагато, одна з них — моя секретар, — розповідає пані Туровська. — Справа в тому, що дай чоловікові одночасно 25 завдань, так він обмежиться першим, а жінка запам’ятає й зробить всі. Природа у нас така — багато встигнути треба. Хоча я не ділю працівників за статтю. Найважливіше — це професіоналізм і бажання вчитися. Адже справжній професіонал ніколи не перестає вчитися.
У колегах-чоловіках пані Людмила цінує фаховість та творчість. Саме ці дві якості, переконана вона, дозволяють досягати вершин у роботі.
— А взагалі у компаніях Асоціації — більшість чоловіків. Знаючи, що йдеш у чоловічий колектив, хочеться й підбори вищі одягнути, й макіяж зробити, — усміхається пані Людмила. — Поряд з чоловіками по-справжньому відчуваєш себе жінкою.
Щоправда, вимогливість, чіткість та цілеспрямованість керівниці землевпорядників та експертів успадкувала не від мужніх колег.
— Мій характер не від чоловіків, а від мами. Вона у мене була адміністратором зі стажем. Тому навчила ще з дитинства ставити перед собою мету й обов’язково її досягати. Інакше не можна, — констатує пані Людмила.