Ризикований вантаж

У чому проблема?
Меланж – це суміш сірчаної та азотної кислот, з великою концентрацією останньої – до 90%. Він забезпечує реакцію, необхідну для старту ракети. Потрапляння меланжу у відкритий простір становить серйозну загрозу.
“Прямий контакт з меланжем або вдихання парів азотної кислоти призведе до сильних опіків шкіри, слизових оболонок, дихальної системи (легеневий набряк) та очей”. Це слова зі звіту Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Документ, копію якого отримало “Свідомо”, спеціально присвячений українському меланжу. Чому ОБСЄ ним зацікавився?
Бо один з шести розкиданих по всій Україні складів, де зберігають меланж, – зовсім поруч з європейським кордоном. Від Радехова на Львівщині до Євросоюзу – 60 кілометрів. А саме у Радехові у військовій частині А1642 зберігається 3,3 тисячі тонн бойовової речовини. У Ценжеві (Івано-Франківщина) – у частині А2989 – 2,3 тисячі тонн. У Калинівці (Вінниччина), у військовій частині А2783 – 1 тисяча тонн. У Білій Церкві (Київщина), у частині А2791 – 1,5 тис. тонн. У Любашівці (Одещина), у військовій частині А3516 – 3,2 тисячі тонн. І у Шевченково (Харківщина), у частині А2136 – 4,8 тисячі тонн.
І з кожним днем небезпека від цих складів зростає. Суміш двох кислот роз’їдає стінки цистерн. Нові не виробляються – немає грошей. А старі цистерни зазвичай лежать просто неба. Якщо виток станеться, його дія буде негайною.
Ще 2005-го року, обстеживши всі точки зберігання меланжу, спеціальна комісія ОБСЄ зробила наступний висновок: “Очевидною є зростаюча загроза екологічної катастрофи, що приведе до людських жертв, а тому необхідною є якнайшвидша (не пізніше ніж через 3-4 роки) утилізація меланжу на місці або його вивезення”.
Тобто відведений тоді час вже вичерпався.
Що треба робити?
Оскільки Україна більше не виробляє ракет, є лише один вихід – його треба утилізувати. Але роками гроші на це теж не виділялися. Натомість ще 2003 року Україна звернулася по допомогу до ОБСЄ. Ця організація вже допомагала утилізувати меланж Азербайджану, Казахстану, Вірменії та Грузії.
Після років оцінок, переговорів та відбору компаній, що утилізуватимуть меланж, увінчалися минулого тижня контрактом. З-поміж американських, українських, польських та німецьких компаній ОБСЄ обрала російські. Науково-виробнича фірма “Техноазот” (Москва), федеральне казенне підприємство “Завод ім. Я.М.Свердлова” (Нижньогородська область) та федеральне казенне підприємство “Бійський олеумний завод” (Алтай).
За 5 млн євро від ОБСЄ ці компанії залізницею вивезуть з України 3 168 тонн меланжу. Вивозитимуть з Ценжева на Івано-Франківщині та Калинівки на Вінниччині, де меланжу після цього не має залишитися. (Ці місця Міноборони вважає найнебезпечнішими, зокрема й тому, що вони дуже близькі до населених пунктів). Вивіз розпочнеться у листопаді цього року і має тривати 12 місяців.
Безумовно, це гарна новина. Але навіть коли піде перший ешелон, небезпека не зменшиться. Навпаки, є свідчення, що вона зросте.
Вся проблема в ідеї везти меланж залізницею.
Що може статися на залізниці?
“Причиною транспортного інциденту стало порушення правил перевезення небезпечного вантажу і відхилень від утримання рухомого складу власником”. Це цитата з результатів української експертизи відомої усім аварії з жовтим фосфором під Ожидовом на Львівщині. За цим документом, у цистернах з фосфором було недостатньо води, а майже усі вони мали несправні запобіжні клапани.
2005 року ОБСЄ констатував, що в Україні є лише дев’ять цистерн, що придатні для транспортування меланжу. Для транспортування трьох тисяч тонн меланжу потрібно приблизно 50 цистерн.
Ми запросили в “Укрза­ліз­ниці” дані про кількість та стан необхідних для такого вантажу цистерн. Ось відповідь: “Умови перевезення кислоти азотної червоної димлячої (меланжу) встановлені “Правилами перевозки опасных грузов по железным дорогам”, згідно з якими вантаж перевозиться у власних спеціалізованих цистернах. Власні спеціалізовані цистерни на загальну мережу залізниць допускаються тільки технічно справними, періодично проходять поточний та капітальний види ремонтів, про що на котлі цистерни проставляються відповідні трафарети”.
“Та не переймайтеся!”, – сказав нам заступник генерального директора ЗАТ “Техноазот” Володимир Арутюнян. “Ми уже 50 років возимо меланж територією радянських країн. Це найбезпечніший спосіб”.
Але ж відомі принаймні дві аварії з меланжем під час транспортування залізницею у Росії. За останні шість років. 2006-го аварія сталася на під’їзді до Дзержинська Нижегородської області, де й утилізуватимуть наш меланж. Шість років тому – у місті Чулим Новосибірської області. Тоді довелося евакуювати 13-тисячне місто. В одній з цистерн з меланжем, яку перевозив вантажний потяг, виявилося три пробоїни. На той момент з неї витекло близько тонни речовини. Російська преса писала, що причиною витоку були дуже старі цистерни, які просто не витримали дорогу.
Що означатиме аварія потягу з меланжем при перевезенні, на наше прохання змоделював директор Сумського державного науково-дослідницького інститут мінеральних добрив та пігментів Сергій Вакал:
“Пролиття меланжу на обсмолені шпали через кілька хвилин призведе до їхнього займання. Гасіння вогню на об’єктах з меланжем ускладнено, бо кисень для горіння виділяється з самого меланжу. У ґрунті, залитому окислювачем, практично повністю знищуються як вищі, так і нижчі форми життя. Населення треба терміново евакуювати з зони ураження”.
Власне, сам ОБСЄ так описував небезпеки у своєму звіті: “Пряму загрозу здоров’ю населення буде становити токсична хмара, яка утвориться в результаті розриву одного або декількох резервуарів та реакції меланжу з водою та іншими несумісними речовинами чи матеріалами. Згідно розрахунків, для резервуара об’ємом 100 кубічних метрів площа повного ураження буде мати радіус 2 км, а небезпечна зона – радіус 25 км. Крім цього, вітер може перемістити хмару меланжу на відстань до 80 км”.
Точний маршрут перевезення меланжу до Росії не оголошується. Але з огляду на нашу історію з фосфором і російські з меланжем – ми всі зацікавлені, щоб він оминув наше місто.

Чому ОБСЄ обрав саме залізницю?
Був варіант утилізації на місці за допомогою стаціонарної установки, яку підвозитимуть до складів. Його пропонувало українське державне підприємство “Укроборонлізинг”. “Цей метод безпечніший, але дорожчий. Тому виграли росіяни”, – пояснює генеральний директор “Укроборонлізингу” Ганна Левковська.
Не виділяючи гроші на власну безпеку, держава змушена миритися з вибором ОБСЄ. Після підписання контракту “Свідомо” запитало у генсека організації, чим гарантуватиметься безпека обраного шляху. Ось що відповів пан Марк Перрен де Бришамбо:
“Ми вжили всіх заходів безпеки. Компанії, які були вибрані для цього проекту, вже знищили 70 тисяч тонн меланжу. Дослідження, здійснені нашими незалежними експертами, показали, що транспортування залізницею – це оптимальний для нас шлях. Ризики будуть мінімальні”.
А що буде з іншими складами? Бо навіть після знищення вінницького та франківського меланжу буде утилізовано менше п’ятої частини загальних запасів небезпечної речовини. А нічого не буде. Вони чекатимуть рішення ОБСЄ, яке буде після завершення підписаного контракту. Весь цей час небезпека зростатиме. Оскільки стінки цистерн тоншають з кожним днем.