Вічні студенти серед рівненських чиновників

Тікати з пар уже не почину
Начальник відділу міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Рівненської ОДА Олександр МУРАН диплом магістра державного управління отримав не так вже й давно. Першу ж свою освіту здобував у Львівському торговельно-економічному інституті.
— Вчитися або цікаво або ні, — каже Олександр Муран. — Мені завжди цікаво. Коли був молодшим, були одні умови навчання, зараз — інші. Але студенти є студенти, навіть коли їм 40, 50, 60... Хай це поважні люди, серйозні чиновники, але вони все одно студенти. І спілкування між ними не надто відрізняється від того, коли вони були молоді.
А ще пан Олександр переконаний, що цікавість навчання залежить не від предмета, а від викладача й студента.
— Справжній студент — це людина, яка може зі своїх студентських часів витиснути максимум, тобто не сидіти за книжками, але й не забувати про навчання. Кажуть, від сесії до сесії живуть студенти весело. Воно так і є, але ми в свій час примудрялися і весело жити, і без заборгованостей здавати сесії. Попри це все встигали бігати на факультативи, — пригадує Олександр Муран.
Головний міжнародник ОДА залишався “справжнім студентом” (у його розумінні цього виразу) і під час здобування другої освіти.
— З пар тікати вже було не по чину, але коли вкрай було треба, домовлявся з викладачем і їхав, — зізнається пан Олександр. — Хоча від здачі тестів, заліків та екзаменів це все одно не звільняло.
Проте два дипломи Олександра Мурана аж ніяк не зупиняють. Каже, що залюбки повчився б іще. Але цього разу обрав би щось прикладне, інженерне. Хоч і вірить: ці професії краще опановувати молодим.

І мер, і студентка
Кардинально змінити фах і життя під силу не кожному. А от начальник територіального управління державної судової адміністрації Рівненської області Світлана АРІСТОВА зробила це досить легко. Вона не лише кілька разів себе перелаштовувала на іншу сферу діяльності, а й дві вищі освіти (закінчила педінститут та Харківську національну юридичну академію) здобувала практично самотужки.
— Вчитися на стаціонарі легше, аніж на заочному. Це я точно знаю, — каже Світлана Арістова. — Педагогічну освіту я почала здобувати на стаціонарі, а вже потім перевелася на заочне. А в Харків одразу на заочне відділення поступала. Сказати чесно, це форма навчання не для всіх. Адже основний тягар лягає безпосередньо на плечі студента. Тут або ти хочеш вчитися і вчиш, або не вчишся й окрім диплома після закінчення вишу нічого не маєш.
Сама ж пані Світлана вчилася старанно — так звикла й... посада зобов’язувала.
— Я на юридичний поступала, коли була міським головою Кузнецовська, — пригадує пані Світлана. — Конкурс був дуже серйозний: на 25 місць претендували 300 чоловік. А я просто знала, що мушу поступити. Міський голова — це ж старший завгосп, він має розбиратися у всьому. А в законодавстві в першу чергу. Тому вчилася, старалася, хоч вимоги були дуже високі. У результаті — у мене два червоних дипломи.
А ще пані Світлана переконана: вчитися треба постійно. Зізнається, що кілька книжок, фахові журнали та методики з робочого столу не зникають. І хоч дипломів за цю самоосвіту не дають, зате знання лишаються. Отакий собі “вічний студент-заочник”.

Студентство казармі
Кажуть, справжнє студентське життя — у першому виші. Міський голова Острога Тарас ПУСТОВІТ з тим кардинально не згодний. Він смак студентства відчув, здобуваючи другу вищу освіту.
— Після школи я вчився у Калінінському суворовському військовому училищі, а затим — у Бакинському Вищому військовому училищі, — каже пан Тарас. — Це були не так студентські роки, як нормальне військове життя. Все за планом: казарма, їдальня, заняття, муштра і жодної свободи. І все це в екзотичному Баку. Які там студентські спогади?! Хоча саме тут я здобув професію інженера з експлуатації гусеничного транспорту. Навчання у Львівському регіональному інституті Державного управління мені було за щастя.
Саме тут, зізнається Тарас Пустовіт, пізнав усі принади студентського життя. Найбільше задоволення викликав майже вільний графік, спілкування з різними людьми та різноманіття предметів.
— Це своєрідний досвід. Для мене як для людини, яка 18 років віддала військовій службі, цю практику ні з чим не порівняти, — каже чільник Острога.
Щоправда, цим його перемоги на науковому фронті не обмежилися. За плечима — ще й навчання в Острозькій академії.
— Я поступив в академію ще до того, як став міським головою, на початку 2002-го. Тоді займався бізнесом, а там без потрібних знань — нікуди. Потім припинив навчання, а згодом вирішив все ж довчитися, — каже пан Тарас. — Щоправда, в академії пішли мені назустріч — екзамени й заліки мені відтерміновували, бо ж не завжди міг на них приходити. Але у 2006 році все-таки отримав кваліфікацію магістра фінансів.


Чотири — ще не межа
Із набором закінчених вищих навчальних закладів нового старого голови правління ЗАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” Вадима КУХТІЯ змагатися складно. У нього за плечима чотири вищі освіти, а сам “рекордсмен” нічого незвичайного у цьому не бачить.
— Життя змусило, — усміхається пан Вадим. — Усі вони виявилися в житті необхідними. Першу здобув одразу після школи. Необхідність у другій, третій і четвертій приходила під час роботи. Тому поступово їх і здобував.
Про кожен виш Вадим Кухтій згадує з насолодою. Адже щоразу вчився у цікавих людей.
— Після школи я поступав у Рівненський інститут водного господарства, а закінчував уже академію, — усміхається пан Вадим. — Це найкращі роки життя, цей період ні на що не проміняєш. Друга освіта юридична (Київський національний університет імені Т. Шевченка). У нас викладали практикуючі судді, юристи. Вони ділилися своїм життєвим досвідом. Ця освіта змусила інакше подивитися на деякі речі. Технічна освіта — наша енергетична (Український аграрний університет) дала відповідь на ті питання, які виникали в ході моєї роботи у “Рівнеенерго”. Маючи економічну й юридичну освіти, працювати в компанії, де головний напрямок технічний, було не зовсім зручно. Фізика процесу вимагає, як мінімум, розуміння того процесу. Тому ця освіта мала швидше практичне спрямування. А от кваліфікація магістра бізнес-адміністрації Києво-Могилянської бізнес-школи змінила мою свідомість як керівника, дала зрозуміти основні принципи, підходи управління і бізнесу.
Перші два виші Вадим Кухтій закінчив із відзнакою, під час навчання в інших — зосереджувався на тих питаннях, які були актуальними. Але оцінки гарні й захистився на “відмінно”.
— З дисципліною у мене не завжди було все гаразд. Радше навпаки, — зізнається головний енергетик Рівного. — Але вчитися мені завжди подобалось. Я ніколи не ставив за мету отримати диплом. Завжди цікавили знання, навіть не весь спектр знань, який давали у вузі, а саме те, що було потрібно для роботи. Та й взагалі, кожного разу закінчуючи виш, мене непокоїло питання: що далі. Маю певні задуми й зараз, щоправда, із закладом ще не визначився.