Якщо завтра війна...

“Можливість втягування України у регіональну війну (війну між державами) низька”.
“Ймовірність виникнення локальної війни низька”.
“Можливість виникнення прикордонного конфлікту, збройного інциденту середня”.
Так у 2003 році були оцінені ризики воєнних дій за участі України до 2015 року. Тоді за рішенням Президента Леоніда Кучми був вперше проведений оборонний огляд (оцінка стану нашої армії та намірів інших держав).
У передостанній рік свого президентства Віктор Ющенко віддав наказ зробити те саме. Сталося це після того, як на саміті у Бухаресті НАТО відмовило у наданні Україні плану дій щодо членства. Оборонний огляд триває вже 14 місяців. Після годин офіційних і неофіційних розмов з учасниками цієї роботи “Свідомо” здобуло дані про нові зовнішні загрози, які бачать військові.

Думи Генштабу?
Ці дані нам надав офіцер, який займається аналізом у Генеральному штабі. Його умова була: не називати ані ім’я, ані підрозділу.
“У військових є певні “маячки”, які свідчать про те, що з’явилася нова загроза країні”, – пояснив він значення цих даних.
Перше, на що звертає увагу Генштаб – це збільшення російських військ на кордоні з Україною. Це відбувається тоді, коли загалом збройні сили Росії скорочуються. “Угруповання російських військ біля українських кордонів постійно посилюється та зміцняється. Йдеться, зокрема, про Північнокавказький воєнний округ”.
Центр цього округу – Ростов-на-Дону, від якого до українського кордону – 100 кілометрів. У Північнокавказькому окрузі зараз дислокується 58-ма армія. Саме вона торік воювала з Грузією. Її називають найбільш боєздатною в Росії. “Такої концентрації військовиків, які пройшли через горно суворої війни, більше ніде не знайдеш”, – з гордістю розповідав газеті російської армії “Красная звезда” командувач 58-ї армії Анатолій Хрульов. Він сам був поранений під Цхінвалі під час минулорічної російсько-грузинської війни.
Звісно, збільшення лав цієї армії насамперед пов’язано з конфліктом між Росією та Грузією. Цього літа багато військових аналітиків передбачали нову війну, і, якби вона сталася, першою знову виступила б 58-ма армія. Але важливу інформацію містять відкриті дані про навчання, які проводяться на території Північнокавказького воєнного округу Росії.
У 2006 році у таких навчаннях брали участь 30 танків, 190 бойових машин, 30 артилерійських гармат. Цього літа до навчань “Кавказ-2009” було залучено 200 танків, 450 бойових машин та 250 артилерійських гармат. Легенда навчань трирічної давнини передбачала одного противника, з яким мали впоратися російські військові. Цього року військові 58-ї армії боролися з двома уявними ворогами, тобто розгортали два окремих напрямки ведення бойових дій.
Ще одна інформація, яку виділяє Генштаб. Три місяці тому Чорноморський флот Росії, який базується у Севастополі, був підпорядкований командуванню Північнокавказького воєнного округу. (До цього ним безпосередньо керував головнокомандувач військово-морських сил РФ). Це означає, що у випадку конфлікту він діятиме у зв’язці з 58-ю армією. А вона – з ним.
Другий ризик, на який звернув увагу співрозмовник – це зростання боєздатності авіації Румунії. “Наліт румунських пілотів-винищувачів за останні півтора року збільшився у чотири рази”, – навів офіцер закриті дані. З відкритих джерел це підтверджується: Румунія, ставши членом НАТО, серйозно взялася за авіацію. У 2008 році міністерство оборони оголосило, що планує до 2013 року звільнитися від 80 винищувачів радянського виробництва та закупити 48 сучасних – більшість у США.
Близько двадцяти американських винищувачів F-16 цього року вже поставлені на озброєння повітряних сил Румунії, – стверджує співрозмовник. Збільшення кількості тренувань румунських льотчиків українські військові також вважають “маячком”. Разом з заявами румунських політиків щодо необхідності повернути назад території, які колись були румунськими, а зараз є українськими: Буковину та частину Одеської області.
Ще один важливий факт – відсутність військової співпраці. “Військова співпраця між Україною та Румунією майже відсутня. І це не з нашої вини. Навіть з росіянами ми проводимо спільні тренування чергових сил на випадок угону літака чи захоплення його терористами… Такі тренування ми маємо з більшістю сусідів. Але з Румунією – ні”, – продовжує офіцер.
На моє питання “чому?” він напівжартома відповів: “Ви, певне, не пішли б пити каву з сусідом, частину квартири якого плануєте відібрати”.
Зворотним прикладом є військова співпраця з Білоруссю. За теплотою київської зустрічі Віктора Ющенка з Олександром Лукашенком на початку листопада – стукіт ремонтних заводів та короткі команди на спільних навчаннях спецназівців.
“Ми останні кілька років активніше співпрацюємо з білорусами, – розповів офіцер. – Відремонтували їм цілу ескадрилью навчальних літаків Л-39. Україна допомогла їм створити систему підготовки льотчиків для повітряних сил. Раніше Білорусь ремонтувалася та й взагалі у військовій сфері співпрацювала лише з Росією. Ми тренуємо їхніх миротворців, до нас приїжджає вчитися їхній спецназ”. За його оцінкою, Білорусь намагається вийти з-під впливу та залежності від Росії, у тому числі у військовій сфері.

Що робити?
Одна з пропозицій, яка зараз обговорюється в рамках оборонного огляду: визнати високим ризик локальної війни поблизу українського кордону.
“Будемо значно збільшувати фінансування Сил спеціальних операцій, це головне, на що ми можемо розраховувати у разі війни у найближчі роки”, – каже мені офіцер з Міністерства оборони, який готує документи для оборонного огляду. Він також агітує за космічну розвідку, яка дозволила б вчасно побачити через супутник підтягування військ до кордонів України. У найближчі п’ятнадцять років ми навряд чи зможемо запустити власний воєнний супутник. Але можна купувати інформацію в інших країн, які мають супутники.
Утім, це окремі пропозиції окремих військових. Для реанімації оборони потрібна воля найвищих посадовців. Треба реально оцінити загрози. Нинішня воєнна доктрина України, що була ухвалена у 2004 році, взагалі не передбачає, що на нас може напасти інша держава. Треба розробити стратегію оборони. І справді фінансувати її втілення: давати гроші на відновлення Повітряних сил, тих самих Сил спеціальних операцій, Сил швидкого реагування.
Які шанси, що це буде робитися? “Свідомо” разом з Центром воєнної політики та політики безпеки детально вивчили обіцянки 18 кандидатів у Президенти щодо оборони. Слід зауважити, що оборона – це сфера, у який Президент України справді має ключову роль. Із тих 31 повноважень, які передбачені для президента Конституцією, дев’ять напряму стосуються безпеки та оборони. Грубо кажучи, третина президентського часу має бути віддана армії.
Майбутні
головнокомандувачі?
Більшість обіцяє контрактну армію. Треба зауважити, що Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко – вже вдруге. Тепер прем’єр-міністр знову пише: “Армія стане професійною, сформованою на контрактних засадах, строковий призов в армію буде скасовано”. Відмовитися від призовів планують також Віктор Янукович, Сергій Тігіпко, Анатолій Грищенко та Олег Тягнибок. З них лише лідер Партії регіонів називає час переходу Збройних сил на контрактний принцип комплектування – 2011 рік. Інші конкретних дат уникають.
Ще всі намагаються підкреслити, що вони не чіпатимуть теми вступу до НАТО. Проти нього однозначно висловлюється Петро Симоненко. Гриценко не бажає вступу нашої країни в жодні воєнно-політичні союзи протягом найближчих п’яти років. Ющенко задекларував, що разом з європейцями зміцнюватиме євроатлантичну систему колективної безпеки, але і у його програмі слова “НАТО” немає. На позаблоковому статусі України наголошують Янукович, Володимир Литвин, той самий Симоненко і Олександр Мороз. При цьому спікер Ради та лідер комуністів додають ще слово “нейтралітет”, у чому з ними солідарна Інна Богословська.
Насправді тема НАТО зараз – це просто кидання словами. Альянс не готовий нас прийняти у найближчий час. І питання сьогодні стоїть інакше: а що замість НАТО, куди Україна рухалася багато років? Як гарантувати нам мирне небо, чітко не пояснює жодний кандидат.
Словосполучення “воєнна доктрина” зустрічається лише у програмі Тігіпка. Але як запитання, а не як відповідь. “Я негайно розпочну розробку нової воєнної доктрини, виходячи з загроз і реалій сучасного світу”, – обіцяє у своїй програмі екс-банкір. При цьому єдиний згаданий ним критерій для Збройних сил – вони мають бути мобільними.
Богословська пропонує “київську ініціативу”, яка має запропонувати новий світовий порядок. Не пояснюючи, яким він має бути і чому до нас дослухатимуться інші.
Так само породжує запитання, а не дає відповіді Арсеній Яценюк: “Жодні союзи не гарантують нам безпеку без боєздатної сучасної армії. Її необхідно заново спроектувати і побудувати”.
Але у військових, як і у нас всіх, сьогодні немає інших кандидатів. Тому ті, хто робить оборонний огляд, фіксуючи нові загрози для держави, пропонують дочекатися завершення президентських виборів. І тоді вже формулювати ідеї, як на ці загрози відповідати. Про це говорили усі співрозмовники з Міністерства оборони, Генштабу та Ради національної безпеки та оборони.
Виборці, яких непокоять ці загрози, можуть допомогти військовим. Ставити кандидатам та їхнім представникам запитання, на які сьогодні немає відповідей.