Банкір, що робить “Джем”

А знайомить нас з ними президент клубу Сергій ГЕМБЕРГ, який до того ж є керуючим Рівненським відділенням “ОТР Банку”. З ним вдалось поспілкуватись після виступу львівського гурту Shockolad.

– Ні для кого не новина, що ви разом зі своїми однодумцями заснували перший у Рівному джаз-клуб з доволі “смачною” назвою “ДжЕм”. У повному варіанті назва клубу звучить як “Джазові Емоції”. Які вони, ваші джазові емоції?
– Ну, емоції зазвичай різноманітні. Джаз – це багатогранна музика, я не знаю, що я буду передчувати через хвилину, вона завжди керує моїм настроєм. Але здебільшого це настрій такий гарний, емоційний, вибуховий, можна так сказати. Взагалі джаз не можна назвати якимось музичним стилем, хоча він їм і не є. Це такий стиль життя, стиль самопочуття.

– Тобто ви з упевненістю можете назвати джаз своїм стилем?
– Абсолютно мій стиль. Не просто мій улюблений стиль в музиці – це стиль мого життя.

– Сьогодні здивували нашими ж рідними колядками та щедрівками. Колектив Shockolad приїхав до нас зі Львова і привіз Щедрий вечір з добрим джазом. Які емоції викликає, такий собі, “стилізований український” джаз?
– Дуже чудові емоції, чудовий концерт. Джаз – завжди щось нове. Дуже приємно, що Shockolad поєднав саме етно. Надзвичайно приємно, що джаз поєднується з Україною і українською культурою. Це дуже приємно. Надзвичайний концерт, хотілось підспівувати. Добре, що в кінці нам випала така можливість. Це таке якесь своє – рідне. Взагалі люди до кінця не розкрили джаз. От саме на таких концертах люди і відкривають його по-новому.

– На вашу думку, джаз буде розвиватися в Україні? Як, взагалі, до такої музики ставляться люди?
– Зараз майже вся музика виключно на рівні інстинктів: оголені дівчата і так далі. У нас дуже багато комерційної музики, це видно всюди, особливо на телебаченні. А от джаз – це музика, яка керує емоціями, музика серця, душі. Я думаю, що перспективи у цієї музики великі. З кожним роком поціновувачів джазу все більше і більше.

– А от у нас в Рівному це виключно “бомонд”...
– Ні. Клуб відвідують різні люди. Взагалі ми створили джаз-клуб, тому що зібралось певне коло людей, які прагнули чути цю музику. Постійно запитували про наступні концерти. От так ми і вирішили створити такий клуб, який об’єднував би таких людей, щоб ми збирались і систематично проводили такі концерти.

– Чим цього року плануєте вразити? Почали цікаво....
– Якщо чесно, то плануємо дуже сильно вразити. Наші вечірки – це логічне продовження фестивалю. У серпні цього року відбудеться традиційний міжнародний фестиваль “Art Jazz Cooperation”, який ми проводимо вже втретє. Плануємо запросити відомих зірок. Поки анонсувати не буду, думаю, це буде пізніше. А на річницю джазу вже можу сказати, що буде геніальна піаністка, яка в нас грала на другому фестивалі “Art Jazz Cooperation”, яку двічі викликали на біс рівняни. Це Маша Портнікова. Дуже талановита, геніальна особистість.

– Ви особисто знайомі з усіма відомими джазменами, котрих ви зазвичай запрошуєте?
– Так, здебільшого з усіма музикантами знайомий. Вони насправді дуже відкриті люди і йдуть на контакт, і з усіма знайомий особисто. І скажу вам чесно: це величезна приємність – спілкуватися і перебувати разом з таким людьми в одній компанії.

– А як сталось так, що ви всіх їх знаєте? Ви, можливо, з дитинства якось із джазом пов’язані?
– Я взагалі є вихованцем Палацу дітей та молоді. З п’яти років співав у “Меридіані”, от саме Палац, можна сказати, і прищепив любов до музики, саме до джазу. Мій вихователь – Єлизавета Миколаївна Калінкіна. Саме тоді, з самого початку, ще в Радянському Союзі, коли джазу в нас не було, ми виконували таку музику. І це дійсно була та зернина... яка з часом переросла в такі мої організаційні можливості й бажання створювати щось подібне.

– А ви плануєте якусь співпрацю з палацівським оркестром у майбутньому?
– Звичайно ж, плануємо, у будь-якому випадку. Це і майбутні фестивалі, і наші вечірки. У нас тільки все починається, нам ще не виповнився навіть рік. Ми досить маленькі, але ми вже почали ходити. Ця музика має право на життя, має людей надихати, давати ті емоції, які людина дійсно чекає. Разом з оркестром нам це вдасться.

– Як ви вважаєте: людину можна навчити грати джаз, чи це якось на рівні підсвідомості?
– Так, академічно, професійно, я думаю, що дуже тяжко. Навіть є такі речі, що дуже багато відомих, навіть легендарних джазменів не знали нотну грамоту. Тобто це якесь передчуття, якийсь надзвичайний талант.

– Одному з рівненських видань ви згадали про те, що Америку від великої депресії врятував джаз. Чи можливо це у нас?
– Я думаю, що від депресії рятує хороший настрій. Й оскільки ми ототожнюємо музику і джаз з гарним настроєм, то певен, що цей рецепт я можу дати.