Індокитай: там, де міста повні “мурашок” і “сірникових коробок”

У Камбоджі ви віднайдете загублений світ
— Ще з десяток років тому про подорож до Камбоджі годі було й думати. Заїжджати на територію країни було небезпечно для життя, — розповідає пан Віктор. — Наслідуючи “славні” традиції комунізму, залишки так званих “червоних кхмерів” викрадали і вбивали туристів та представників іноземних місій.

Пан Віктор стверджує, що нині ситуація відчутно поліпшилась. Розвивається туристична інфраструктура: будують готелі, аеропорти, курорти. У 2009 році країну відвідали 10 мільйонів.

— У Камбоджі ми зустріли величезну кількість туристів, — пригадує мандрівник. — Усі вони приїжджають оглянути храми Анкгору — тисячолітню спадщину Кхмерської імперії. Я був вражений масштабами храмових комплексів. Кам'яні стіни буддистських святинь різьблені різноманітними сюжетами. Зокрема, ми бачили розташовані на трьох ярусах сцени з пекла, земного життя та раю. У деяких храмах навіть передбачені окремі входи-виходи для прихожан різного статусу.

Відчуття загубленого світу храмовим комплексам надають багатовікові дерева.

На величезну територію комплексу неважко проникнути непоміченим, але якщо “безбілетника” спіймають — покарають суворо.

Вони дякують там, де повинні дякувати ви
— Після відвідання храмів ми вирушили на озеро Тонлесап. Найбільшу прісну водойму Індокитаю називають “Камбоджійським внутрішнім морем”, — веде далі розповідь пан Данилов. — У період сезонних дощів вода в озері піднімається на 10 метрів, лінія берегу постійно змінюється.

Тому з покоління в покоління місцеве населення живе на човнах чи плаваючих платформах. Здається, дехто з них взагалі ніколи не виходить на велику землю. Вода для озерян є джерелом та місцем життя: у ній миються, використовують для приготування їжі, продукти життєдіяльності теж скидають в озеро. Проте все це не заважає плодитись численній дивовижній рибі, черепахам і крокодилам.

— Ми бачили розташовані на воді церкву, школу, медзаклади, платформи з антенами, кав'ярні і сувенірні лавки, — ділиться спогадами видавець. — Як тільки туристичний катер в’їжджає у поселення, його на повній швидкості супроводжують кілька катерів. З них на палубу туристичного судна вискакують місцеві діти і, вигукуючи “Ван долар!”, пропонують купити смажених креветок або сфотографуватись з пітоном.
Пан Віктор розповідає, що до туристів тут особливе ставлення. На них дивляться як на великих білих людей, котрі, працюючи, досягли певного становища.

— Камбоджійцям важливо обслужити туристів якісно. Вони ґречно схиляються і дякують вам там, де ви повинні дякувати, — дивується рівнянин. — Це дуже відкритий і товариський народ. Хотілося б, щоб українці теж так щиро посміхались один одному при зустрічі.

У В'єтнамі піонери моляться Будді
Після кількох днів у Камбоджі мандрівники вирушили до В’єтнаму — перебрались ближче до морського узбережжя. Адже у травні в Індокитаї дуже спекотно. Температура повітря у затінку піднімається до 40 градусів.

— Якщо говорити про спеку, то мешканці міст, особливо молоді дівчата, старанно ховають від сонця відкриті частини тіла. Саме “білизнОю” шкіри вони відрізняються від селян, які працюють у полі, — ділиться пан Віктор. — Місцеві розповідають також і про так звану зиму — двадцять п'ять вище нуля, коли всі кутаються у куртки, шапки і все одно підхоплюють застуду.

В'єтнам зустрів мандрівника тисячами червоних прапорів з серпом і молотом та портретами легенди в’єтнамського комунізму — Хо Ши Міна.
— Якраз під час нашої поїздки 19 травня в’єтнамці святкували його 120-річчя, — вносить ясність пан Віктор. — Комуністична партія є правлячою у країні, проте морального тиску не відчувається. Поруч з державними стягами з п'ятикутною зіркою вільно розвіваються буддистські прапори.

— Ми були вражені, коли побачили, що після посвяти в піонери деякі діти йдуть на молитву в буддистський храм. У наш час за появу у церкві виключили б з організації.

Міста повні “мурашок” і “сірникових коробок”
— Серед міст найбільше враження на мене справили Ханой, столиця В'єтнаму, та Хошимін — колишній Сайгон, — розповідає Віктор Данилов.
— Обидва міста кишать сотнями тисяч мопедів та мотоциклів. Світлофорів тут вкрай мало.

За словами пана Віктора, єдині правила дорожнього руху — це повна їх відсутність.

— Особливо цікаво спостерігати, як “мурашки”, так ми називали в’єтнамських мопедистів, перетинають перехрестя, — пригадує видавець. — Досить часто можна побачити, як на маленькому мопеді їде ціла сім'я, скажімо, двоє дітей, мама і батько, котрий одночасно кермує і розмовляє по мобільному. Або три подруги вряд, їдучи на мопедах, пліткують і абсолютно не зважають на безперервні сигнали величезних бензовозів чи автобусів.

Відзначив турист і надзвичайну працьовитість в'єтнамців. Жебраків побачив значно менше, ніж очікував. Проте багато інвалідів — досить часто все ще вибухають боєприпаси часів в'єтнамо-американської війни.

— Земля у містах надзвичайно дорога, — ділиться пан Віктор. — На ділянках шириною лише кілька метрів в’єтнамці будують вузькі три-, чотириповерхові будиночки, що нагадують поставлені на ребро сірникові коробки з фантастично розмальованим фасадом. Не вірте, коли вам скажуть, що В’єтнам — брудна країна. Ви можете зупинитись на дорозі і запросто у місцевому кафе знайдете чистий туалет і душову.

Випив крові — з'їж серце
Завдяки тропічному клімату в’єтнамці забезпечені різноманітними дешевими фруктами і морепродуктами. А от молоко тут досить дороге, адже їхні корови м'ясних порід.

— Як не дивно, при чудовому забезпеченні продуктами у В’єтнамі всі худі — коти, собаки і люди, — посміхається рівнянин. — Я не бачив жодного в’єтнамця повнішого, ніж наш найхудіший.

За спостереженнями мандрівника, в’єтнамська кухня толерантна до смакових рецепторів європейців. Пікантніші соуси подають окремо, їх можна додати за смаком. По-справжньому королівським частуванням є страви з кобри. Її споживання — це надзвичайне шоу.

— До вашого столика приходить шеф-кухар з помічником, — пригадує пан Віктор. — Насамперед у склянку з горілкою зціджують холодну червону кров кобри. Скуштувати екзотичний напій наважилась більша частина нашої експедиції. Потім кухар виймає ще пульсуюче серце кобри. Саме мені випала честь проковтнути його. Це неймовірне відчуття, коли пульсуюче серце проходить через перші сантиметри стравоходу.
За серцем ковтають жовч. З м'яса кобри на замовлення туристів приготували суп і тушковане зміїне м'ясо.

— Я залюбки повторив би це шоу у моїй кулінарній програмі “СмачнОГО!” на телеканалі “Рівне 1”. Ось тільки з коброю у Рівному проблема, — посміхається пан Віктор.

— Загалом, якщо говорити про відпочинок у В’єтнамі, то він досить-таки прийнятний у співвідношенні ціна — якість, — розповідає Віктор Данилов. — Думаю, тижневе перебування для наречених і десятка найближчих родичів у п'ятизірковій в'єтнамській віллі разом з переїздом обійдеться дешевше, аніж традиційне весілля, скажімо, у нашому Костополі.

P.S. Віктор Данилов висловлює щиру подяку туристичній компанії «Артекс-94» і особисто Інні Івановій за надану можливість відчути неповторність колориту Індокитаю.

Тут ви можете переглянути враження про Камбоджу ще одного з учасників експедиції