Рівненські танцівники на інвалідних візках підкорили світ [ІНТЕРВ'Ю+ФОТО]

Усі їхні перемоги є спільними, адже саме завдяки їхньому бажанню перемогти подружжя Сіваків здобуло звання чемпіонів. Із 4 до 8 листопада у Ганновері відбувся чемпіонат світу зі спортивних танців на візках серед спортсменів з порушенням опорно-рухового апарату. Участь у змаганнях брали представники 25 країн світу, і серед них рівняни Іван та Надія.

— Боротьба у Німеччині для нашої пари була нелегкою, — розповідає Іван Сівак . — Та повертались додому ми вже чемпіонами, адже вибороли золоті медалі, залишивши позаду пари з Росії та Німеччини. Кожен танець для нас з дружиною як маленьке життя, яке ми пропускаємо крізь себе. Разом танцюємо вже 3,5 роки — і всі ці роки сповнені довіри та кохання.

Надія з Іваном зустрілися у таборі активної реабілітації, де вчать пристосовуватись до життя у візку. Він працював інструктором, учив людей пересуватися на візках. Надія стала його ученицею. А невдовзі, в День святого Валентина, Іван запропонував коханій переїхати до нього з Макіївки Донецької області, де мешкала дівчина, у Нетішин.

— Я спочатку полюбила Івана, а вже пізніше — танці. Тож тепер і живемо танцюючи. Мій коханий — справжній глава сімейства. Я як віддана і любляча дружина готую смачні сніданки, обіди та вечері. Часто й улюблену страву коханого — український борщ. Разом із тим захоплююсь шиттям, тож шию одяг для своєї сім'ї, — ділиться Надія.

У свою чергу чоловік теж не забуває про дружину. При кожній нагоді намагається дарувати їй квіти або ж невеличкі подарунки. А найголовнішим сюрпризом і подарунком у своєму житті подружжя вважає донечку Даринку, якій уже один рік та чотири місяці. Іван та Надія в один голос зізнаються, що просили довгий час у Бога дитинку. Тому й назвали дівчинку Даринкою, тобто подарованою Богом.

Та попри все, подружжя Сіваків стало чемпіонами не лише у танцях, а по життю. Вони не схилили голову у важкий для них час, а навпаки — пішли їй наперекір.

Вони, наче справжні віртуози, плавно, вишукано й ефектно рухаються тренувальною залою та поспішають встигнути якомога більше. І допомагає їм у цьому, окрім усього іншого, одвічне земне почуття — кохання.