Ірина Поліщук в’яже смішариків, їжачків і ляльок для дорослих та дітей

У кожному дорослому живе дитина. Рівнянка Оксана переконалася у цьому сама. Коли побачила в’язаного їжачка, доросла жінка посміхалася і впродовж кількох хвилин розглядала його з дитячою безпосередністю. Такі ж емоції викликають іграшки Ірини Поліщук й у багатьох інших дорослих.
— Я зробила пінгвіна Лінукс чоловікові. Він приніс іграшку на роботу і залишив на своєму робочому місці. І його колеги, здавалося б дорослі чоловіки, із захопленням дивилися на іграшку та щоразу посміхалися при її вигляді, — розповідає рукодільниця.
Створенням іграшок майстриня захопилася півтора року тому. Спочатку зробила своїм дітям іграшку-курчатко на пальчики. Потім доробила йому шкарлупу, з якої воно вилазило і щось розповідало.
— Зрештою, вийшло так, що дітки захотіли погратися смішариками. На той час придбати їх було проблематично. Тому я взялася за це, — розповідає Ірина Поліщук. — А якось я побачила у магазині нитки, які викликали у мене асоціацію з їжачком з мультфільму “Їжачок у тумані”. Мені дуже захотілося створити таку іграшку, і я це зробила. З того часу вже, мабуть, з 20 їжачків таких зробила — і всі вони розійшлися до друзів.
Кожній своїй іграшці Ірина Поліщук вигадує ім’я. Свої роботи майстриня створює ніби граючись. Коли приступає до нової іграшки, який буде результат в кінці роботи — загадка. Адже знати наперед, якою вийде Маша чи Кузя, не цікаво. Скільки таких іграшок за однією й тією ж схемою зв’язала, а кожна виходила іншою, не схожою на попередню.
— Я навіть не знаю, як називаються петлі, які я роблю, і ніколи їх не рахую, бо це нудно. Серветки, вив’язані гачком, красиві, але недосяжні для мене. А з іграшками просто. Тут головну роль відіграють відчуття. Все починається з двох петель, а далі — рухи по колу. Кожну деталь — руки, ноги, очі — вив’язую окремо, потім пришиваю, — пояснює принцип створення іграшки пані Ірина.
Діти полюбляють гратися в’язаними смішариками, кузями, страусами, їжачками, зайчиками та іншими звірятами. У них уже багато таких “залюблених” іграшок.
— Я з дитинства хотіла створювати іграшки. І сьогодні дуже люблю своє захоплення. Особливу радість отримую від того, коли бачу, яку втіху вони викликають не тільки у дітей, а й у дорослих, які й самі на мить стають дітьми, — тішиться Ірина Поліщук. — Щоб речі дарували щастя, їх потрібно створювати з гарним настроєм. А тому свої іграшки я в’яжу тільки з позитивом.