Як святкувати Різдво: традиції в Україні

Обов'язково з пори жнив дбайливо зберігали обжинкового Рай-Дідуха (Дідуха), в який встромляли стебла різних злакових культур (жита, пшениці, вівса тощо) та відбирали м'яке пахуче сіно. До свят по господарству завершували практично всю важливу роботу від впорядкування в хаті, дворі та господарських будівлях до ремонту робочого реманенту (навіть літнього: вози, коси і т.п.) та ткання полотна й вичинки шкір.
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й квітами розмальовували комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити обновку (новий одяг) для всіх членів родини та купити нового посуду (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву.
Напередодні Різдва — 6 січня (цей день звали Вілія) ще вдосвіта господар і господиня ритуально готували Божу їжу — кутю та вар. Для цього особливим чином у печі накладалися дрова, які годилося запалювати “живим вогнем" (потерши деревом об дерево, або кресалом), в пізнішій традиції вже користувалися сірниками. Для куті бралася завчасно потовчена і вимочена пшениця, а також “непочата" — набрана до сходу сонця вода, яку, вважали, освятив уночі сам бог сонця.
Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до звареної пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед — вічного щастя святих на Небі). Вар чи узвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень).
Коли Божа їжа та книші вже на лавці, то із першим променем сонця господар відкривав хатні двері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить бог урожаю, достатку і багатства. Чарівним зіллям (маком-видюком) люди обсипали усю домашню живність, щоб віднадити злу силу й ще раз перевіряли, чи все готове до Святвечора. Тоді вже годилося внести до хати “Святки". Для цього батько брав за руку старшого хлопчика і йшов з ним до стодоли, несучи непочату воду, а хлопчик — три колоски. Там уже стояв приготовлений Рай-Дідух та 12 в'язочок запашного сіна. Все це кропили досхідною водою й приказували молитву.
Потім брали Рай-Дідуха й сіно та несли до оселі, де господиня зустрічала їх з книшем та запаленою свічкою. Згодом усі разом встановлювали Дідуха на покуті, встеляли сіном стіл та долівку, і дітки ритуально каталися на підлозі, щоб не переводилася живність.
Згідно з традиційним українським світоглядом Рай-Дідух був умістилищем дідухів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Доти, аж поки Рай-Дідух стоїть на покуті, суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду за худобою.
Поверх сіна на столі стелили першу скатерку для добрих душ та, розклавши по краях чар-зілля або часник, застеляли другу скатертину — для людей. Посеред столу господар ставив для духів книша, а господиня — паляницю, в яку вставляли й свічку.
Кутю і вар урочисто переносили на покуть, попередньо зібравши з куті сухий верх для живності. Діти в цей час магічно квоктали і дзижчали, щоб кури й бджоли велися. Кутю накривали книшем, вар — паляницею й, попоравши худобу, всі чекали настання сутінок.
Готуючись до вечері, родина вбирала ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо зранку годилося постити й нічого не їсти.
Першим за стіл сідав господар, а за ним по старшинству й інші. Усі поважно продмухували лавки, щоб не присісти на Духа, бо вважалося, що на Багату кутю приходять духи предків. Під час Святої вечері не годилося вставати з-за столу (це могла робити лише господиня, яка сідала перед столом), розмовляли поважно й неголосно.
Розпочинаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку та медову ситу й ставив на стіл (де горіла запалена свічка, лежав книш та паляниця). Насамперед годували худобу й домашню живність. Потім найстарший господар брав ложкою кутю й промовляв молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю. Для них та відсутніх членів родини на столі спеціально ставили дві тарілки й чарки (з них ніхто не їв і туди насипали куті).
За традицією, на Святвечір мало бути “багато" — 12 пісних страв: кутя, вар, горох, капусняк, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала кілька (3-4) годин, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. Для них також ставили склянку води та чистий рушник.
Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, Богу-сонцю, урожайності і приплоду домашньої живності.
Після Святої Вечері й частування не годилося спати, особливо господареві та господині, які прилягали відпочити одягнутими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з хати чи з двору й нічого не позичати до світанку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які мешкали поряд.
Ранесенько до схід сонця починали ходити хлопчики-віншувальники (дівчаткам ходити з вітаннями не годилося) і “віншували".
Віншувальникам дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі. Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами, книшиком і т.п.).
Інколи, вранці господар знову ставив свічку, обкурював хату, кропив святою водою, господиня мила посуд і всі ще раз з молитвою сідали за пісний стіл. До Різдва спеціально підгодовували й кололи кабанця, щоб приготувати ковбасу, кишку (кров'янку), холодець, сальтисон, печеню з гречаною кашею. Після такого ситного обіду господар клав на порозі сокиру й домочадці, переступаючи через неї, виходили з хати. Господар йшов порати худобу, а літні люди й молодь йшли в село для спілкування.
Уже в підвечірок йшли перші дитячі ватаги колядників, кожен мав через плече торбинку, куди складали гостинці. Питали у господарів, кому колядувати (найчастіше синові чи дочці), ставали перед “застільним вікном" і виспівували магічні вірші-молитви. Люди з вірою, надією та повагою ставились до таких щиросердних “вістунів добра та щастя".
Увечері до громадської коляди “людно" готувалися біля церкви чи школи парубоцькі громади.

За матеріалами "Рівне Святкове"