“Дяді та тьоті, ну на фіга?!”

Коли бачу, що хтось збирається викинути порожню “півторачку”, при цьому чимдуж закручує кришку, то зупиняю процес. Відбираю пляшку, відкручую її і розповідаю історію.
Чотири роки тому я працював кореспондентом у відділі новин щоденної всеукраїнської газети. Щодня хтось із журналістів одержував завдання від редактора написати так званий “центр”. Тобто центральний матеріал сторінки, який обов’язково публікувався із фотографією. Одного разу ця почесна місія випала мені. З фотострічки якогось агентства вибрали світлину, на якій севастопольці кидали у спеціальну сітку-контейнер пластикові пляшки. Далі їх спрямовували на переробку.
Я дотелефонувався до підприємця, який цим займався. Від нього дізнався, що із переробленої тари роблять горщики для вазонів, черепицю, діжки, усілякі ємності тощо. Чоловік розповів, що навіть пробував виховувати городян.
На прямі ефіри на телебачення він приводив дітей, яким платив по копійці-дві за відкручування кришок із пляшок. Так оці діти, у яких боліли від кришок пальці, за словами Копйова, казали у камеру: “Дяді та тьоті, ну на фіга ви так закручуєте пляшки?!” Погодьтеся, доволі колоритний дядько.
До того ж він має рацію. Адже закручену порожню “півторачку” трактор на полігоні не зминає, а просто втрамбовує в землю, якою пересипають сміття. Об’єм звалища більшає. Улітку ця пляшка спрацьовує, як лінза, і займає сміття. Від диму і смороду страждаємо ми з вами, отруйні речовини потрапляють у ґрунт... Лякати не збираюся — самі подумайте про наслідки.
Згадайте мою історію, коли будете викидати чергову пластикову пляшку. Принаймні, не закручуйте її, допоки в місті немає лінії з переробки. Панове чиновники, а це вже до вас.