У родині Намені — десять синочків і десять лапочок-дочок

Глава сімейства Янош Намені спокійно зауважує: "Ми не хвалимося, що народили стільки дітей. Можливо, в Україні є такі ж самі багатодітні родини, але про них ніхто не знає. Як досі не знали про нас". Незважаючи на рекорд з народжуваності, буковинка все ще чекає на звання Матері-героїні…

Нинішній квітень приніс у родину Намені вже двадцяту радість. Але тут, у селі Остриця Герцаївського району, що неподалік Чернівців, чимало багатодітних родин.

– Ми з дружиною – теж з таких сімей, – розповів кореспонденту "ВЗ" щасливий батько Янош Намені. – У мене було 16 братів і сестер, а в Леонори – 14. А ще ось, приміром, на нашій вулиці, в одній родині восьмеро дітей, в іншій – десятеро… Ми віруюча родина, тому народження кожної дитини для нас – велика радість. Як правило, називаємо дочок і синів іменами з Біблії – Йонатан, Мойсей… Хоча даємо й місцеві імена – Лучіка, Леонора…

У Намені десятеро дівчат і десятеро хлопців. Двічі народжувалися двійнята. Шестеро дітей уже працюють, восьмеро ходять до школи, а шестеро – дошкільнята. Глава сімейства каже: вчать своїх дітей найголовнішого – триматися купи. Здавалося б, при такій великій кількості дітей у домі мають бути постійні гамір, шум і біганина. Насправді ж тут – все інакше. І хоча часто зранку до душових кабін і ванної кімнати вишиковується справжня черга, у домі панують ідеальні чистота та порядок. Все прибрано і акуратно складено. Звісно, це заслуга не лише мами, а й доньок, які займаються хатнім господарством.

Родина має власний двоповерховий будинок. Кімната для найменших – поруч зі спальнею батьків. Двоярусні ліжечка тут склав сам господар. На другому поверсі — чотири спальні для старших. У будинку також три душові, ванна і три туалети. А ще – велика їдальня, де поміщаються всі члени великого сімейства. У домі багато книг і… жодного телевізора!

— Ми не дивимося телевізора, — продовжує Янош. – З дружиною вважаємо, що сучасні телепрограми погано впливають на молоде покоління. Так, у нас є комп’ютер, Інтернет. Але користування ними – лише за необхідності. Так само, як і мобільні телефони: діти знають, що вони мають використовувати їх лише для розмови, а не для ігор. Хай краще більше читають. Ні, наша віра не диктує нам хтозна-яких пересторог. Але я переконаний: отримана негативна інформація не проходить безслідно, вона залишає свій відбиток у душах дітей.

Чим не гідний приклад для наслідування іншими родинами? І підтвердження цього – хороший авторитет сім’ї Намені у селі. Про цю родину добре відгукуються інші, у школі діти добре вчаться. Попри те, що школа – молдавська, у родині всі непогано знають і українську, і російську мови.

Двадцять разів щаслива мама щиро зізнається: якби не підтримка чоловіка і дітей, впоратися з великим господарством було би надзвичайно важко. А так у кожного в сім’ї є свої обов’язки. Дівчата прибирають у будинку, готують їсти, перуть, а хлопці пораються по господарству (у родини великий город і дев’ять свиней). Батько багато чого вміє робити сам і синів вчить.

— Діти мають свою працю і щасливі від того, що можуть допомогти батькам, — підсумовує Янош. – А ми щасливі з дружиною, що вони навчені допомагати одне одному.

За матеріалами: Високий Замок