Олександр Шовковський розповів у Рівному про кумирів дитинства, психологію у футболі та плани на майбутнє

Цього року гостем турніру став воротар київського “Динамо” та національної збірної України Олександр Шовковський.

Він приїхав не як зірка, а як звичайна людина, сам один у своєму авто. Без зайвого пафосу чи зверхності, без тілоохоронців чи міліції. Олександр Шовковський пригадав, як сам, будучи дитиною, із захопленням дивився на зірок тодішнього “Динамо” Олега Блохіна та Леоніда Буряка, коли вони приходили до дитячо-юнацької школи.

Під час прес-конференції Олександр не відмовляв журналістам у відповідях, а по її завершенні — у фотографіях та автографах.

На початку прес-конференції міський голова Рівного Володимир Хомко хотів привітати Олександра Шовковського з тим, що той вперше приїхав у Рівне, але виявилось, що Олександр уже бував тут:

— Коли я був ще дитиною, то неодноразово приїжджав до Рівного, — розповів Шовковський. — Ми грали тут проти дитячо-юнацької школи “Вереса”.

— У 2006 році на Чемпіонаті світу у Німеччині Ви встановили рекорд, не пропустивши жодного удару в серії післяматчевих пенальті. Тоді Ви сказали, що знали, куди гравець буде бити. Як ви відчуваєте, куди битиме гравець?



— Я не володію якимись такими якостями, на кшталт яснобачення. Я розповім невеличку передісторію. Перед Чемпіонатом світу я отримав важку травму — перелом ключиці. І ось протягом усього періоду реабілітації, я ходив ще й до психолога, щоб позбутися почуття страху, образи на життя і ситуацію, яка сталася. Відповідаючи безпосередньо на запитання, уявіть собі людину, що знаходиться на футбольному полі, з трибун на неї дивляться 60 чи більше тисяч вболівальників. На цю людину спричиняється неймовірний психологічний тиск. Так ось моя робота з психологом дозволила мені відключитися від зовнішнього впливу і просто хочу зрозуміти, чого хоче гравець, який б'є.

— А після матчу зі Словенією не ходили до психолога?

— Ні, після матчу зі Словенією я взагалі нікуди не ходив.

— Ви з 19 років майже постійно є основним воротарем “Динамо”. Час від часу виникала якась конкуренція, то з боку Олександра Рибки, то Станіслава Богуша, але все одно ви залишались №1.

— Я вдячний моїм патнерам по команді, іншим воротарям за те, що вони допомагали мені ставати краще, вдосконалюватися.

— Ви закінчили інститут журналістики. Що спонукало Вас піти у журналісти?

— Нині покійний Анатолій Москаленко. Ми довго спілкувалися з колишнім ректором, саме він і переконав мене.

— Багато гравців, закінчуючи кар'єру, йдуть у коментатори чи стають футбольними експертами. У Вас є такі плани?

— Досвід коментування ігор у мене вже є, але я поки не планую завершувати футбольну кар'єру.

— Як Ви відпочивали, готуючись до сезону?

— Мій відпочинок — це моя сім'я, мої рідні та близькі. Я відпочивав із ними.

— Для чого обласному центру потрібна футбольна команда? Бо зараз у нас команди немає.

— За рахунок місцевого бюджету команду не витягнути — це однозначно. Це може зробити лише якийсь сильний спонсор, людина яка любить футбол. Тому, що команда, яка хоче виступати на професійному рівні, повинна мати добру інфраструктуру, готувати гравців, починаючи з дитячих років. Це досить нелегка задача.



Як сувенір на згадку про Рівне Володимир Хомко подарував Олександру символічне яйце, виготовлене одним рівненським народним майстром.