Арт-директор рівненської галереї “Щілина” Вікторія Ікрова: “Я мислю картинками. Картинками, які рухаються” [+ІНТЕРВ'Ю]

— Як митець ти почала розкриватися ще у школі?
— Так. Взагалі я довгий час була більше відома як письменник. Почала писати ще у п'ятому класі. Про це дізналась моя вчителька, яка запропонувала відсилати мої твори, щоб друкували. Часто я навіть не знала, де їх друкували, бо їх відправляла вчителька. Потім друзі чи знайомі показували якісь видання зі словами “О, ти тут є!”, а я навіть не знала про це. Я друкувалася в альманаху Малої Академії Наук та входила до літературного об'єднання “Шухляда”. Ми організовували різні виступи.

— Ти і зараз пишеш?
— Так, але я стала набагато прискіпливіше ставитись до того, що я пишу. Просто я почала мислити по-іншому, якщо якась думка не глибока або я її бачила раніше — я її відкидаю. Зараз я від літератури відійшла, бо вона обмежує, якщо не поєднувати її з іншими видами мистецтва.



— Як з'явилися інші напрямки мистецтва?
— Я завжди намагалася розвиватись всесторонньо. Я писала вірші, потім зі своєю подругою почала ставити вистави наприкінці 2008 року. Це були постановки моїх власних прозових творів. Просто одного дня я подумала: "А чому б не зробити?" і ми зібралися і почали творити. Перша моя вистава — "Реклама дірок у кишені”, яку ми грали спільно з Марком Оплачком. Вона про подружжя. Потім були постановки "ЛСД", "Адам і кава", "Метафізичне. Коло. Щось". Останньою була вистава "Жінка і Контрабас”, яка найбільше вдалася мені.



— Яку роль ти найбільше хотіла би зіграти?
— Доріана Грея.

— З часом до театру додалося ще й кіно?
— Так. Якось я сказала собі таку фразу: “Якщо хочеш бути кінорежисером — будь ним!”. Для цього не потрібна спеціальна освіта, зараз майже у кожного є фотоапарат, навіть простою “мильницею” можна зняти непогане кіно. Важлива ідея! У деяких фільмах я не лише режисер, а й актор. У створенні фільмів допомагають друзі. Наприклад, співпрацювала з Дімою Хитрим, Олександром Кучинським (Подлец Самозванцев), Максом Павленком (Haze).



— Ти можеш сказати про що твої фільми?
— Я знімаю короткометражні фільми. Їх тематика, на перший погляд, — абсурд. Я висловлюю все те, що відчуваю і думаю, не турбуючись, чи хтось це зрозуміє. Мені хочеться просто знімати кіно, яке б розуміла якась певна аудиторія. Як от Девіда Лінча. Зараз уже є готових сім фільмів. Восьмий, “Очі блакитного собаки”, знаходиться на стадії монтажу.

— У тебе є кіностудія, яка називається “Під столом”...
— Це не зовсім кіностудія, це лише проект, у якому поки немає всього того, чого хочеться досягнути. Вона поки навіть не прив'язана до якогось місця.



— Про що мрієш, як режисер?
— Я не скажу, що хотіла би отримати “Оскар”, а якусь європейську нагороду хотілося б. Каннського фестивалю, наприклад.

— Ти пишеш, граєш, знімаєш кіно, малюєш. Ти віддаєш пріоритет якомусь напрямку?
— Ні, я так не сказала би. Просто у мене образне мислення, я мислю картинками, картинками, які рухаються, можна сказати, відео. У різні періоди часу — по-різному, весь час щось переважає.



— Звідки з'явилася ідея малювати не пензлем?
— Мені завжди хотілося малювати руками! Просто усі звикли, що малювати треба пензлем. Я захотіла подолати цей стереотип, бо світ треба сприймати більш широко. Нещодавно у нас відбувся перформанс "Якщо ти малюєш пензлем — ти не сучасний художник!", де ми малювали руками, ногами, іншими частинами тіла, кидали фарбу.

— Ти ще навчаєшся десь?
— Зараз ні. Після школи поступила на факультет іноземної філології РДГУ. Пішла туди тому, що мені дуже подобалась англійська мова. Взагалі я сама сім мов зараз вивчаю. У нас була дуже класний викладач, мені дуже подобалось, як вона викладає. Але, провчившись менше року, я вирішила покинути навчання в університеті. Справа в тому, що я йшла туди заради іноземної мови, а мусила вчити ще й психологію, валеологію, зарубіжну літературу... Мені це все не було потрібно. У мене й так надто широке поле діяльності. Тому вирішила піти. Про своє рішення не шкодую. Навпаки, я щаслива!



— Ти говорила, що вивчаєш сім мов. Які саме?
— Англійську, французьку, німецьку, польську, чеську, латину та російську. У цьому сенсі мені дуже подобається Іван Франко, який знав 14 мов. У мене є бажання цього досягнути. Коли одна й та ж людина говорить щось одне й те саме, але різними мовами — сприйняття сказаного змінюється.

— Ти завжди дуже оригінально одягаєшся...
— Я не намагаюсь виділитися, просто я одягаюся так, як я бачу світ, так як мені комфортно. Я одягаюся більш по-європейськи. У Києві чи Львові більше таких людей, а у нас якось мало. Часто, йдучи по вулиці, думаю “Чого це люди на мене так дивляться?”, потім розумію, що то через мій одяг. Я не розумію, чому інші люди так не одягаються. Може, через якісь комплекси, чи просто бояться розкритися.



— Ти часто подорожуєш?
— Я була в різних містах України, була в Росії, але я, фактично, подорожую і тут, у Рівному, бо у мене зараз немає постійного місця проживання.

— Ти пішла з дому?
— Так. Я ще з дитинства знала, що у певний момент я піду і буду жити окремо. Я поставила маму перед фактом і пішла. Цей місяць я живу потроху у різних людей. У подруг. І мені це подобається! Я стала краще розуміти цей світ і людей! Я побачила, скільки навколо непотрібних речей, а все найнеобхідніше вміщається у невеличкий пакет.

— У тебе є друзі?
— Так, у мене є певне коло друзів. Але існує така фраза “Справжніх друзів у тебе ніколи не було і не буде”. Бо кожна людина по своїй натурі егоїст. Є люди, які можуть у чомусь допомогти, підтримати, але не завжди так. Є лише троє людей, яким я довіряю, і на яких можу покластися. Серед моїх друзів мало митців.



— У тебе є кохана людина?
— Так

— Ця людина розуміє твою творчість?
— Я не знаю, чи розуміє. Але сприймає мене такою, якою я є. Без прикрас. І це найважливіше для мене. А розуміти — я сама себе інколи не розумію ) Буває, дивлюся на свою картину й думаю: “Що це таке? Невже це я намалювала?”.

— Які твої плани на майбутнє?
— Я не люблю говорити про щось наперед, бо дуже часто це не збувається. Я знаю, що я маю досягнути якоїсь великої мети, але я ставлю для себе маленькі мети, і почергово їх досягаю.
ЛСД