Справді народний обранець — Тетяна РЕДЮК

Якось незвично, що в новій Рівнераді, яку обрали восени 2010-го, немає Тетяни Редюк. Депутат п'яти (!) скликань, вона прийшла у міську політику в 1990-му, перемігши на виборах міських обранців першого демократичного скликання. І залишилась у сесійній залі на довгі шістнадцять років.

Поєднуючи роботу вчителя-філолога із депутатством, на сесії часом приходила відразу після уроків, і, за вчительською звичкою, "виховувала" чоловіків-депутатів. У вухах автора цих рядків досі стоїть її "Ковтунець, сядьте!", сказане тодішньому народному депутатові від Рівного ще в одній із кімнат Палацу дітей та молоді, де в середині 90-х збиралась Рівнерада — сказане з такою до болю знайомою з дитинства інтонацією досвідченої шкільної вчительки...

Депутат від Руху, згодом — від Української народної партії, Тетяна Редюк яких тільки питань не вирішувала — часом навіть тих, які виходили за рамки її депутатських повноважень: від відстрочки з призовом на військову службу для відмінників — до освітлення села Бранів Корецького району.

Вихід із багатьох скрутних ситуацій шукала з виборцями в довгих телефонних розмовах — а телефонували їй з раннього ранку до пізнього вечора. Каже, що прагнення добиватися справедливості в неї — з дитинства: надто багато неправди бачила, підростаючи без батька...

Рекордсменка за кількістю депутатських запитів, Тетяна Іванівна якось зізналась: найвища нагорода — це коли люди помоляться за неї...
На тлі багатьох нинішніх, з дозволу сказати, "народних" депутатів, страшенно далеких від народу і його бід, Тетяна Іванівна виглядала, можливо, дещо дивно, і її невсипуща активність у декого, ймовірно, викликала іронічну посмішку... Але хіба не такими мають бути справді народні обранці, а не народні дармоїди?