Думки вголос: Чому я не бідний?

Чому нас виховували "бідними"

Небідні люди намагаються усіма засобами відхреститися від свого статусу. Політики та інші публічні особи, за невеликим винятком, живуть у будинках друзів, їздять на машинах знайомих, заробляють офіційно копійки. Одні роблять вигляд, що говорять правду, а інші, що вірять у таку "правду". Як наслідок, маємо систему суцільної фальші, обману та самообману. Усе це є наслідком суспільної думки "нелюбові" до багатих.

Насправді ж культ зневаги до всіх, хто трохи успішніший і заможніший, є жахливим спадком радянських часів. Саме там сформувалася система "рівніших серед рівних". Тоді партійна номенклатура формально жила з тим самим рівнем достатку, що й інші громадяни великої радянської імперії. Всі знали, що це неправда. Був чіткий поділ на панівний партійний клас і решту. Про це насмілювалися говорити одиниці, яких намагалися одразу ж знищити.

Радянська система зробила все для того, щоб вбити підприємницьку ініціативу, намертво приліпити до підприємців ярлик "спекулянта". У СРСР таких людей знищували фізично. Голодомор 1932-33 років був найбільшою акцією такого винищення селян-господарів (по-сучасному – підприємців).

Логіка радянської тоталітарної держави була зрозумілою. Так руйнували економічні основи демократичного незалежного суспільства. Економічно незалежна людина впевнена в собі, здатна подбати про себе, свою сім’ю, громаду та готова відстоювати свої свободи. Селяни-господарі та підприємці давали роботу іншим. Завжди існувала конкуренція за доброго працівника. Такий працівник теж був незалежним. Він мав вибір. Міг обрати роботу з кращою оплатою. Тому селяни не хотіли йти у колгоспи до того часу, поки не знищили всі можливості заробітку. Сильний клас небідних господарів-середняків створював умови, коли була неможливою монополія на добробут.

А ось у радянській системі саме держава контролювала добробут. Громадянину було заборонено займатися власною підприємницькою діяльністю. Якщо ж він висловлював протест проти держави, як це робили учасники селянських повстань міжвоєнного періоду, дисиденти 60-х років, то його або знищували, або ж позбавляли можливості працювати і заробляти собі на життя. По-суті - це було економічне знищення людини.

Тоталітарним системам було вигідно, щоб усі громадяни були бідними і залежними. Такими людьми легше керувати. Таких людей простіше тримати у покорі.

Чому небідні люди потрібні суспільству

Кожен з нас у дитинстві читав казки, вірші, перекази. Вони є концентрацією вікової народної мудрості. Український народний епос розповідає переважно про бідних, які стали заможними. Проте цьому завжди передувала віра, праця, наполегливість. Головний герой української казки не «лежав на печі». Він завжди працював, допомагав іншим, боровся.

Працьовитість, віра, готовність багато віддавати і жертвувати були головними чеснотами українського народу. Заможні українці часто використовували свої статки для блага суспільства. Наш земляк князь Костянтин Острозький створив один з найкращих освітніх закладів на території рідної нам Рівненщини. У новітні часи, саме меценатська діяльність об’єднань заможних селян-господарів дозволили зберегти українську мову, культуру, самобутність. Ці люди будували школи, будинки «Просвіти», сприяли виданню творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Вони б не зробили цього ніколи, якщо б були бідними.

Християнська етика також вчить прагнути більшого. У біблійній притчі про таланти господар нагородив слугу, який примножив отримане добро. Небідні люди, як правило, були активними і щедро ділилися задля доброї справи своїми статками. Виходить, що саме небідні люди сприяли історично розвитку і збереженню української самобутності у непрості часи.

Бути заможним = бути чесним
Спершу хочеться розвіяти міф про нечесність усіх небідних людей. Великий українець, мільйонер і меценат Петро Яцик якось сказав, що брехні немає місця у бізнесі. Обдурити зможеш лише раз. Кожен підприємець має бути чесним з партнерами, споживачами, працівниками, бо від цього залежить його успіх. Знаково, що Петро Яцик не мав нічого, як і мільйони мігрантів, що прибули до Канади після війни. Він належить до тих людей, хто «зробив себе сам», завдяки своїм ідеям, наполегливій праці і вмінню бути чесним і щирим з партнерами.

Небідна людина повинна також дати чітку відповідь, для чого їй потрібно заробляти більше і чим вона готова пожертвувати заради цього. Гроші і багатство не можуть бути метою діяльності людини. Життя порівняно коротке і ми нічого не заберемо з собою того, що заробили за життя. Отже, має бути якась мета, ідея, заради якої людина працює.

Для мене, як і для багатьох інших, такою ідеєю свого часу стало бажання бути незалежним від обставин, отримати самостійність і впевненість. Пізніше з’явилося прагнення мати змогу допомагати іншим. Адже якщо ти бідний, то ти не зможеш допомогти іншому бідному. Теперішня моя мета полягає в тому, щоб суспільство довкола теж було небідним, бо тільки тоді воно буде незалежним, демократичним і зможе допомагати тим, хто з об’єктивних причин не здатний заробити на себе сам.

Щоб бути небідним, потрібно багато працювати, вчитися, мати велику віру. Адже не завжди тебе супроводжує успіх. Найчастіше доводиться чути критику, долати проблеми, шукати відповідальні рішення, бо за ними стоїть добробут людей, залежних від тебе. Тоді потрібна віра, щоб продовжувати наполегливо працювати і постійно пам’ятати про мету такої роботи.

Не кожен з нас може пожертвувати власним спокоєм, часом, комфортом, щоб бути небідним. Десятиліттями нас вчили бути безвідповідальними, байдужими і невпевненими. Проте якщо ми дійсно хочемо жити у багатій, демократичній країні, ми повинні навчитися поважати тих, хто готовий брати на себе відповідальність.Ми маємо зрозуміти, що «бути небідним» і використовувати цей статус для покращення життя своєї сім’ї, родини, місцевої громади, країни, - це чеснота і добро.