90-річна рівненська актриса проміняла столичний театр на кохання [+Фото]

Каже, без макіяжу і нині з дому ні ногою. Іноді, навідуючись у театр, якому віддала понад 30 років життя, відчуває непереборне хвилювання й ностальгію, адже колишніх актрис не буває.
З Оксаною Олексіївною домовились побачитись напередодні ювілею у театрі. Це була наша перша зустріч. Чекала на дев’яносторічну бабусю і не впізнала актрису у привабливій жінці, що сиділа у театральному фойє. Легкий макіяж на обличчі, якого ледь торкнулись зморшки, приємна м’яка посмішка, доглянуті руки і впевнена постава — їй з натяжкою даси шістдесят. Пані Оксана зізнається, що іноді турбує проопероване коліно, лише тоді, у крайніх випадках, доводиться підстрахуватись ціпком. Він складний і легко поміщається у дамській сумочці.



— Не хочу, щоб хтось у театрі бачив, що іноді мушу ним користуватись. Адже завжди прагнула виглядати достойно і красиво! Актриса не може собі дозволити виглядати абияк. Зрештою, тримати себе у формі повинна кожна жінка, незалежно від віку, — ділиться Оксана Олексіївна. — У студентські роки я була першою красунею у театральному інституті. Ось підтримую імідж. (Посміхається — авт.)
Актриса зізнається, що пішла з театру у 1980 році, після смерті чоловіка, щоб більше часу приділяти синові. Той щойно повернувся з армії і обирав життєвий шлях. Нині Оксана Олексіївна радіє, що хоча й не має високих звань, її найкращою нагородою є прекрасні, успішні діти й онука.
— Зрештою, я пішла на пенсію достойно, практично з молодих ролей. Не уявляла, як почну грати бабусь. Та й менше всього хотілось, щоб мене винесли зі сцени вперед ногами, — жартує актриса.



У її трудовій книжці лише один запис — Рівненський облмуздрамтеатр. Сюди вона прийшла працювати у 1948 році, одразу після навчання у Харківському театральному інституті. А могло статися й інакше. На першому курсі вишу, помітивши надзвичайно вродливу, талановиту студентку, викладач пропонувала Оксані залишити навчання у театральному і податись у кіноіндустрію. Щоб переїхати на навчання в інше місто, потрібні були гроші. Їх Оксана, що залишилась на той момент вже без батька, не мала. Жила на стипендію, з якої старалась по можливості вділити матері, братам та сестрам.
Тому від кар’єри кіноактриси довелося відмовитись.
Після випускних іспитів з’явилася інша спокуса — пропозиція працювати у столичному Театрі юного глядача. Відмовилась. Не хотіла грати "зайчиків" та "білочок". Поїхала у Рівне. Тут вона зустріла своє єдине на все життя кохання — Михайла Білявського, славетного артиста Рівненської філармонії, народила двох дітей і створила понад сотню яскравих сценічних образів.



Оксана Олексіївна з ліричними нотками в голосі згадує свою Ганну ("Дві сім’ї" М. Кропивницького), Дарину ("Ой, не ходи Грицю" М. Старицького), Олену ("Вирок" С. Левітіної), Наймичку ("Мати-наймичка" за Т. Шевченком) та багато інших ролей. Особливо до душі їй Лимерівна у виставі за однойменним твором П. Мирного.
Народна артистка України Ліна Ізарова так пригадує молоді роки колеги:
— Вона була усім, як подруга у театрі, ніколи не прагнула досягнути успіху, йдучи по чиїхось головах. Це не її метод. Ніколи не змагалась за ролі й не випрошувала їх.
Сама ж Оксана Білявська зізнається:
— Я у молодому поколінні не бачила жодної загрози, старалась навпаки їх підтримати. Мала власний негативний досвід, коли тебе, починаючу актрису, не сприймають "старожили" театру. Окрім того, прагнула залишити час для власних дітей, чоловіка, а не просто будувати кар’єру актриси.
Їй неодноразово доводилось пожертвувати увагою до власної родини. Так, коли донечці виповнилось вісім місяців, актрису викликали з декрету на роль Харитини у "Наймичці" І. Тобілевича.



За наполегливість, працьовитість та відкрите серце доля щедро винагороджувала Оксану Олексіївну вдалими ролями, прихильністю колег та роботою з талановитими партнерами по сцені. Так їй, молодій артистці, пощастило зіграти у "Калиновому гаї" О. Корнійчука разом зі славетною акторкою театру та кіно Наталією Ужвій. Преса називає Білявську гордістю рівненського театру поряд з іншими іменитими акторами, а глядачі дарують їй квіти й овації. Частенько навіть доводиться рятуватись втечею від надто наполегливих шанувальників. Прекрасні природні дані тендітної актриси режисери використовують для створення ліричних, драматичних, характерних образів. Вона відповідально ставиться до кожної ролі, нехай навіть епізодичної. Аж раптом котрась з них стане роллю усього її життя. Робота у театрі живила її душу і подарувала негаснучу юність духу, яка одразу відчувається у спілкуванні з пані Оксаною.
— Мені сумно приходити у Рівненський театр, спогади переповнюють, а вже й практично нікого не лишилось з моїх партнерів по сцені — лише народні артистки Ліна Ізарова та Ніна Ніколаєва, — каже пані Оксана. — Я ще повна сил, Люблю попрацювати на невеличкій дачній ділянці, приготувати щось смачне, це мені добре вдається. Я люблю своє життя!
З посмішкою Оксана Олексіївна згадує нещодавній випадок.
— Поштарка принесла мені пенсію, відчиняю їй двері, а вона "А де така то й така?", а я кажу: "Це я". Вона не повірила, каже, має бути бабуся старенька, дев’яносторічна. Довелось сусідів кликати, щоб засвідчили мою персону.
Пані Оксана зізнається, що довгожителів у її славному козацькому роді Перепечаїв (дівоче прізвище актриси — авт.) не бракує. А рецепт молодості простий — хороший сон, менше м’яса і більше фруктів у щоденному раціоні, ранкова зарядка, а головне, позитивний "настрой" і щаслива рідня поруч.
— Добре моїм дітям, добре і мені... — резюмує Оксана Олексіївна Білявська-Перепечай.