14-річна рівнянка-спортсменка щодня бореться за життя [+Фото]

Саша рано подорослішала. Уже з першого класу їй довелося стати самостійною. Батьки купили квартиру, а через відсутність коштів ремонт робили самі.
— Ми залишали її на весь день одну вдома, — розповідає мама Людмила Ткач. — Вона сама збиралась і йшла в школу, потім у басейн. Ввечері ми з її батьком поверталися, а в хаті було чисто-прибрано, посуд помитий, приготована вечеря.
Мати розповідає, що для 14-річної Саші життя — це постійний рух: будь з ким, будь-де, аби тільки не сидіти на місці.
— Вона ще в садочку два-три кроки нормально не могла зробити, йшла і стрибала. Таким живчиком і залишилась, — каже пані Людмила крізь сльози.
Саша ж посміхається.



— Мамо, давай я сама розкажу про себе! — сміється дівчинка. — Я — спортсменка: раніше займалася плаванням. Цей вид спорту захопив мене ще в першому класі. Щодня на шосту ранку ходила на тренування, потім йшла додому — їла, спала. Тоді — на уроки. А потім знову на вечірнє тренування. Згодом почала їздити на різноманітні змагання, виборювала призові місця. Спорт мені дуже подобається. Тому я сподіваюсь, що коли вилікуюсь, зможу продовжити займатись улюбленою справою. Хвороба ж застала мене зненацька — почало турбувати здоров’я. Ми з мамою ходили до різних лікарів, але ніхто не діагностував вірно. А якось на змаганнях з плавання мені стало погано. Я не змогла бігти, пливти. Відчувала неймовірний біль у спині, ногах. Ми знову пішли до лікарів, здали аналізи. Тоді і знайшли хворобу. Із 4 липня я постійно у лікарні.
Тепер дівчинці частенько ставлять крапельниці з 8-ї ранку до 18-ї вечора. У вільний час навіть у лікарні Саша дарма часу не гає і не дає сумувати іншим.



— Я тут займаюся декупажем (декоративна техніка по тканині, склу, дереву та інших поверхнях), що полягає у вирізуванні візерунків із різних матеріалів та наклеюванні їх на поверхню, що декорується, — авт.), — захоплено розповідає дівчинка. — А ще мені волонтери приносять листи від таємного друга — Кульбабки. Я не знаю, хто це, але приємно отримувати вісточки й сувенірчики. Я завжди відповідаю. Також мене відвідують друзі та однокласники. Щоправда, у них не завжди є час, але я не ображаюсь — розумію, що у них своє життя. Коли я захворіла, дуже багато переосмислила у своєму житті, змінились відносини у сім’ї, зараз намагаємося якомога більше часу проводити разом.
— Ставлення до людей змінилось кардинально, — додає мама. — Раніше здавалось, що світ важкий, люди злі, жити непросто. А зараз навпаки — Бог показує, скільки добрих людей навколо, які допомагають.
Коли дівчинка захворіла, у неї більше місяця не було ремісії. Тоді матір слізно просила всіх щиро молитись за дочку. Тепер же на лікування потрібна не одна тисяча гривень. Батьки вже витратили свої заощадження і просять про допомогу усіх небайдужих людей. Подаруйте дитині життя!


Мама Ткач Людмила 097 74 20 884
Рівненська обласна дитяча лікарня (онкогематологічне відділення)
м. Рівне, вул. Київська, 60, тел. (0362)28 98 10
заввідділенням Краков’ян Любов Іванівна.

Реквізити для надання допомоги:
БФ "Скарбниця надії"
ЄДРПОУ 37685693
26009336789200
АТ "УкрСиббанк"
МФО 351005
Призначення платежу – Добровільна пожертва для Ткач Олександри

Фото з особистого архіву