Рівняни просять зцілення у святого Меркурія

“Я вперше відвідую таку подію і впевнена, що цей момент запам’ятається на все життя. Приємно дивує, що, незважаючи на натовп людей, вони не штовхають одне одного, ведуть себе чемно і показують гідний приклад християнської поведінки, — розповідає рівнянка Світлана Говор. — Сподіваюся, що сьогодні дочекаюся своєї черги, щоб прикластися до мощей святого Меркурія і попросити у нього здоров’я для себе, своїх близьких та рідних”.
Після зустрічі нетлінних останків святого Меркурія, духовенство та всі віряни зайшли до храму, де відбулася божественна літургія, яку очолив архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон. Після читання Євангеліє владика у своїй проповіді розповів про життя преподобного Меркурія.
Майбутній ігумен Меркурій народився на Чернігівщині у 1870 році й одержав при хрещенні ім’я Максим. У праці, навчанні та молитві пройшли його юнацькі роки у с. Щаснівка Чернігівської області. У зрілому віці преподобний направився до Києво-Печерської Лаври, де молився та виконував покладені на нього послухи. Згодом Максима зарахували до братії Києво-Печерської Лаври та постригли в ченці з іменем Меркурій, на честь преподобного Меркурія, посника Печерського, в Дальніх печерах. Пам’ять цього святого церква вшановує 24 листопада (за новим стилем — 7 грудня). Незабаром монаха Меркурія рукоположили в сан ієродиякона, а пізніше він прийняв сан ієромонаха. Отець Меркурій був духівником у Лаврі. Але після жовтневого перевороту для Церкви, монастирів та, зокрема, монахів почались важкі часи. У 1926 році Києво-Печерську Лавру нові власті “признали” історико-культурним державним заповідником і вирішили “колишню святиню” перетворити на “Всеукраїнське музейне містечко”. Монахів разом із церковною общиною спершу ізолювали, а згодом і взагалі витіснили новоствореним музеєм. До 1930 року Києво-Печерський монастир ліквідували повністю. Жахливі часи настали для православної святині: частину братії вивезли за сотні кілометрів від Києва і розстріляли, інших відправили до таборів або на заслання. А сама Лавра стояла пограбованою, розореною та збезчещеною... Вигнанцем з улюбленої обителі став і ієромонах Меркурій.
Болісно було святому бачити руйнування рідного монастиря під час Другої Світової війни. Ще важче сімдесятилітньому старцю було пережити руйнування 3 листопада 1941 року Свято-Успенського Лаврського собору. Та, маючи величезну жагу поширювати християнство й розповідати людям про віру й духовність, отець Меркурій вирішує проводити богослужіння на Бригинецькій парафії (Чернігівська область) вдома в однієї з парафіянок. Згодом преподобний Меркурій разом із прихожанами збудували невелику церкву. Святий престіл для храму отець змайстрував власноруч. І вже за рік після війни, у 1946-му, церкву на честь Пресвятої Тройці освятили й відкрили для прихожан. До слова, і храм, і престіл, який змайстрував майбутній святий Меркурій, збереглись досьогодні.
У ті нелегкі для віруючих християн часи сільська влада ніяк не могла змиритись з тим, що у них діє релігійна громада, відкрито храм, і люди безперервним потоком ідуть до священика за порадами, молитвами та зціленнями від недуг. А старець — приймає усіх, будучи для “всіх усім”. Але факт залишається фактом: всі, хто хоч раз зустрічалися з отцем Меркурієм, довго його пам’ятали, адже очі святого отця випромінювали благодать, сяючи радістю та любов’ю до ближніх. Відтак — не заростала споришем стежина до храму, де правив отець Меркурій...
Через своє ревне служіння Богу та молитовну допомогу людям священик не раз терпів багато скорбот. До сьогоднішнього дня люди передають із уст в уста історію про чудесне порятування отця Меркурія від вірної смерті. Розповідають, що сільський голова з двома енкаведистами вивели його до скирти в поле, щоби вчинити над священиком розправу. Отець Меркурій молився і готувався до переходу у вічність, коли надійшов наказ "Вогонь!". Але зброя дала відсіч. Те саме трапилось і вдруге... Тоді кати вирішили відпустити святого, думаючи, що коли ітиме, вони вистрілять йому в спину. Але воля Божа була іншою — і порятунок, який стався вже двічі, трапився і втретє! Преподобний залишився неушкодженим, тим самим ніби посоромивши диявола та безбожну владу, яка вважала, що правда там, де сила. А старець Меркурій натомість знав, що правда тільки в Бозі, тому тільки й мовив у той момент: "Цього разу не прийшлося вмерти"...
У березні 1949 року отець Меркурій був нагороджений Патріаршою Грамотою в якій сказано: "Благословення за усердні труди на славу святої Церкви". Грамоту підписав Святійший Патріарх Олексій. А на початку 50-х років ієромонах Чернігівської єпархії Меркурій був возведений у сан ігумена.
Преподобний Меркурій подвизався на Бригинській парафії до 1956 року, будучи ревним служителем Церкви Христової. Проводячи дні свого життя в постійній боротьбі, подвигах, постах і молитвах, батюшка одержав від Бога дар зцілення і багатьом людям допомагав чим тільки міг. Святий все робив зі смиренням і простотою й нічого — з користю для себе. Його серце було простим, а не двояким і нечесним; добрим, а не лукавим. Отець Меркурій жив, маючи в душі мир і добрі стосунки з всіма людьми, з усім творінням. Про це свідчать колишні парафіяни, які запам’ятали отця Меркурія як доброго і милосердного пастиря, що готовий був душу свою положити за свою паству.
До сьогоднішнього дня людей, які за життя мали можливість бачити та спілкуватися з преподобним Меркурієм, залишилось не так вже й багато. Але поряд із нами живуть їхні діти, внуки і правнуки. Вони зберігають передання своїх батьків та й самі мають змогу відчувати на собі благодатні молитви святого старця перед Престолом Божим.
Проживши 86 років, 7 листопада 1956 року преподобний отець Меркурій пішов у Вічність. Поховали його біля вівтаря Свято-Троїцького храму, який він збудував і в якому прослужив десять років, на Бригинецькому кладовищі. Але свою паству святий не залишив і після смерті. На його могилу завжди приходили люди, несучи свої горя і печалі, немочі і хвороби, а поверталися додому утішеними і зціленими душевно і тілесно.
Преподобний ігумен Меркурій Бригинський був причислений до лику святих місцевого шанування рішенням Священного синоду Української православної церкви Київського патріархату від 21 жовтня 2011 року. Цього ж дня відбулося знайдення його чесних мощей у с.Бригинці Бобровицького району Чернігівської області. Мощі преподобного Меркурія виявилися частково нетлінними. Цікаво, що серед учасників знайдення мощей був і нинішній архієпископ Рівненський та Острозький Іларіон, який у той час ніс службу Богові на Чернігівщині. Учасники тієї пам’ятної події, серед яких — і нинішній керуючий Рівненською єпархією, пригадують, що у той момент вони відчули духмяний аромат від могили та мощей преподобного. Відчувався він також і у домовому храмі на честь святителя Феодосія Чернігівського при місцевому єпархіальному управлінні, де спочатку перебували святі мощі.
Після урочистого прославлення преподобного Меркурія, яке відбулося 7 грудня 2011 року в кафедральному соборі святої великомучениці Катерини м. Чернігова при служінні єпископату на чолі зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, мощі преподобного ігумена Меркурія з честю зберігаються у цьому храмі у відкритій раці. А вже за рік, у жовтні 2012 року, Меркурія Бригинського визнано загальноцерковним святим.
Саме з Чернігова мощі святого Меркурія і прибули до Рівного 30 червня. Святиня перебуватиме у Свято-Покровському кафедральному соборі м.Рівне до 13 липня. Отож, усі бажаючі віряни мають можливість прикластися до мощей святого Меркурія Бригинського та попросити зцілення. В ці дні у храмі, починаючи з 8-ї години, будуть звершуватися богослужіння: літургії, молебні, акафісти. Віряни можуть відвідати храм з 8 до 20 години, щоб прикластися до нетлінних мощей святого Меркурія та попросити у нього заступництва.
Варто пам’ятати, що у святих не просять матеріальних благ, а тільки духовного зцілення, розради, підтримки, здоров’я собі та близьким людям. Приклонятися святим мощам потрібно з глибокою вірою, бо ж недарма кажуть, що міцна віра творить чудеса.