Куля колеги виявилась смертельною для рівненського міліціонера

Кохання зі шкільної парти

Володимир підкорив серце красуні Людмили ще зі шкільної парти. Дівчина жила у сусідньому селі Стадники, а тому змушена була ходити в Оженинську школу, яка знаходилась у рідному селі Володимира.

- Він тоді підпрацьовував, тож на зароблені кошти купив собі джинси та шкіряну куртку. Саме у такому вигляді катав мене на мотоциклі. І як я такого хлопця могла не покохати?! – із посмішкою згадує Людмила Бонь.

Як на диво, романтична шкільна закоханість із роками не пройшла, а лише зміцнювалась. Після восьмого класу Володимир поступив у Рівненський автодорожній технікум на механіка, а потім вирішив відслужити в армії. Натомість Людмила після закінчення школи подалася здобувати освіту у столицю. Увесь цей час дівчина терпляче чекала коханого, і недаремно.

- Звичайно, я його чекала, – підтверджує Людмила. – Коли Володя повернувся з армії, зустрів мене із букетом троянд. Саме тоді ми і вирішили одружитися, відразу й батькам про це розповіли. Того ж літа відгуляли весілля.



Аби забезпечити родину, Володимир найнявся механіком на підприємство «Сільхозхімія». Саме там, під час чергової перевірки підприємства, керівництво Острозького МРВ запримітило жвавого та енергійного хлопчину.

- Пам’ятаю, коли Володимир повернувся з роботи додому і повідомив, що йому запропонували працювати у ВДАІ, – розповідає Людмила. – Незважаючи на те, що я знала, що віднині він приділятиме родині менше часу, я не відмовляла, можливо, навіть навпаки підтримала. Адже як і кожна жінка я вважаю, що форма прикрашає чоловіка. Добре обдумавши пропозицію, Володимир погодився працювати інспектором ДПС ВДАІ.

Уже через два роки у родині з’явився первісток - донечка Альона. А ще через п’ять - народилася донька Анастасія.



- Чоловік був настільки щасливим, що одразу ж взяв відпустку. Цілий місяць він доглядав за новонародженою. Уявіть, за весь час його відпустки я жодного разу не вставала уночі до Насті, – згадує Людмила. - Володимир дуже любив дітей, він намагався увесь вільний час проводити з ними. Нині важко уявити, як би я впоралась без нього з малечею.

Черговий виклик закінчився стріляниною



День, коли загинув її чоловік, Людмила й досі пам’ятає ледь не по хвилинах. 14 серпня 2000 року стало своєрідною межею у житті жінки. З цього дня вона продовжила свій життєвий шлях на самоті.

- Того дня Володимир заступив на чергування. Я провела чоловіка на роботу і спокійно зайнялася своїми справами. Ближче до вечора він повернувся додому та ліг спати.

Уже близько дванадцятої години ночі тривожний дзвінок із міськрайвідділу міліції підняв подружжя. Зібравшись, Володимир поспішив на черговий виклик – бійку у селі Хорів.

Аби вгамувати п’яних підлітків, які билися під місцевою дискотекою, один із правоохоронців, нехтуючи інструкціями з безпеки, дістав пістолет та почав затримувати хлопців зі зброєю в руках. Під час затримання він випадково натиснув на спусковий гачок пістолета. Пролунав постріл – і куля наскрізь пробила плече затримуваного та влучила у шию Володимиру… Колеги так і не встигли довести пораненого до лікарні.

- Лише під ранок до мене додому прийшли начальник відділу ДАІ, перший заступник міськрайвідділу та повідомили про трагедію. Наступне важко згадувати, добре, що організацію похорону повністю на себе взяли колеги Володимира, – згадує Людмила. - І хоча діти тоді й були малі - Альона ходила в другий клас, а Насті було лише півтора року, однак вони надзвичайно важко сприйняли цю звістку. Постійно плакали, а молодша донька ще довго по ночах кликала тата.

Вшанування загиблих міліціонерів у Рівному

Стопами батька...

Нині, коли туга та сум нахлинають з новою силою, Людмила завжди дивиться на своїх доньок. Саме вони їй нагадують чоловіка. А старша донька Альона, попри те, що не із книжок та фільмів знає про небезпечну професію міліціонера, все одно пішла стопами батька.

До життєвого вибору доньки сама Людмила ставиться по-філософськи. І незважаючи на долю свого чоловіка, професійний вибір Альони підтримує повністю.

- Так склалась доля, що Володимир загинув. Однак попри мій біль, я не смію перечити вибору доньки. Головне, що Альоні подобається і вона повністю задоволена своєю роботою, – додала вдова.

Нині матір з гордістю розповідає про свою кровинку – лейтенанта міліції Альону Бонь, яка так само як і батько, захищає людей від протиправних посягань.

- Загалом хотілось би висловити велику подяку керівництву не лише Острозької міліції, але й області, за те, що вони не покинули мене у ці важки хвилини, завжди допомагають та підтримують, - наостанок підсумувала Людмила Бонь і побажала усім працівникам міліції повертатися додому живими та здоровими, розповідає mvs.gov.ua.

Вдови правоохоронців Рівненщини, які загинули при виконанні службових обов'язків, отримали безкоштовні проїзні квитки