1 вересня, час, коли батькам варто згадати про найголовніше

Напевно кожен з нас зможе дістати зі своєї пам’яті як веселі, так і сумні історії. Але, зрештою, для більшості з нас, саме школа стала місцем, де нам прищипели певні риси характеру, любов чи не любов до якихось предметів.

З першого вересня в моєму особистому житті почнеться зовсім новий період, адже моя старша донечка йде в школу. Хоча ні, не почнеться, він вже триває і я не про придбання рюкзаків, шкільного приладдя чи одягу. Ні, я про своє хвилювання — коли вперше зайшов до класу, де вона навчатиметься, вперше побачив вчительку, що стане нашим класним керівником… Я не знаю наскільки сильно хвилюється моя малеча, але в мене тремтять коліна, тремтять від радості та почуття відповідальності.

Наша підготовка розпочалась давно з вибору школи та походу до психолога і ми зовсім не хвилювались, і не збираємось хвилюватись про такі дрібниці як матеріальна частина. В час супер- та мега- маркетів — купити все необхідно можна за потрібною ціною в будь-яку пору дня. І скажу чесно, мене дивує, що більшість звертає увагу саме на придбання певних матеріальних речей та говорять про ціни, коли наближається перше вересня. Емоційний, моральний стан дитини — ось, що має хвилювати мене в першу чергу.

Колір портфеля, ціна шкільної форми, малюнок на щоденнику чи зошитах це все – важливо і без цього нікуди не дінешся, але не це – головне і не про це маємо ми хвилюватись найбільше.

Головне те, чи ми готові стати другом та підтримкою для наших малят, ой першокласників, та допомогти їм розвинути ті здібності, що вони мають, та здобути нові.

Ні для кого не секрет, що наша система освіти залишає бажати кращого і в ній безліч проблем.

Вже на першій зустрічі (в травні), наша вчителька сказала: програма складна і перевантажена. І тут додам від себе: а з вчителів вимагатимуть її виконання. Найбільшою дурницею нашої системи є оцінки, точніше те, що роботу вчителів оцінюють за успішністю учнів, а точніше за тими балами, які отримуюють учні (звісно я спрощую, але факт лишається фактом). І це – не вірно, адже в кожного різні здібності, різні умови (сімейні обставини) і для когось 10 (по 12-и бальній шкалі) – це поразка і доказ прояву ліні, а для когось «7» – найбільша перемога та досягнення. Вчителі часто у зашморгу, від них вимагають результат – «бали» (та й заробітна плата залежить від цього). Добре, якщо вам трапиться «педагог за покликанням» та ще й готовий воювати з бюрократами та чиновниками доводячи свою позицію про геніальність вашого сина чи доньки. Але ж ми знаємо реальність, та розуміємо, що часто в школі працюють ті, кого на «гарматний постріл» не можна допускати до дітей.

З моменту, коли дитина йде до школи наша роль, як батьків не просто не зменьшується, а зростає. Нам варто собі нагадати, що це наші діти і ми відповідальні за них, а школа лише може нам допомгти, якщо звісно ми будемо співпрацювати, а не висувати претензії. Звичайно часом прийдеться воювати і дай нам Бог сили нікого не боятись та якщо треба йти проти системи.

Нижче я поділюсь кількома принципами, які буду з усіх сил застосовувати і сподіваюсь вони стануть корисними для Вас. Деякі з цих принципів я віднайшов у своїй голові, щось в тих публікаціях, які читав. Я не претендую на вичерпність чи навіть об’єктивність, тим паче на науковість, але моє батьківське серце волає та тріпоче, адже моя Богданка йде до школи і я просто повинен відкласти усе і стати її опорою, підтримкою, другом та звісно батьком, що допомагає здолати себе та пройти крізь усі труднощі і негаразди. Я не зупинятимусь на питаннях підготовки до школи (читання, увага, послух), режим дня, повноцінне харчування, формування позитивного образу школи і т. д., я хочу зосередитись на нас батьках та нашому ставленні до дитини, школи, навчання та вчителів.

1. Школа – це не місце, куди ви здаєте свою дитину, аби вона вам не заважала чи «хай вчать, мені треба гроші заробляти». Перестаньте відкуповуватись подарунками чи ремонтами. Звісно, допомагати школі в наших умовах потрібно, але наші внески не позбавлають нас від відповідальності виховувати та навчати дитину.

2. Не забувайте про безумовну любов. Немає нічого гіршого, ніж коли батьки обіймають дитину чи хвалять її лише за хороші оцінки. Я переконаний, що навіть коли наш геній отримав двійку — ми продовжуємо любити його чи її. Дитині потрібно знати про нашу безумовну любов.

3. Сіплкуйтесь з дітьми про те, як пройшов день, що вони вивчили, що дізнались, з ким потоваришували чи посварились і не забувайте про важливість питання «чому», ми ж не просто факти збираємо, а намагаємось зрозуміти суть.

4. Вникайте в масшатби «дитячих» проблем та не нехтуйте ними. Звісно для вас, що вирішуєте глобальні проблеми людства «сварка з Катькою з сусідньої парти» – не проблема зовсім, але для малечі — це зовсім не так, адже її світ в школі та класі і все крутиться навколо того.

5. Вчитель – не ворог, а друг та помічник, співпрацюйте, а не влаштовуйте військові дії. В той же час вчитель не повинен займатись вихованням за Вас, він може лише допомогти.

6. Оцінки (це не стосується першачків, але знадобиться згодом) ставить вчитель, він людина зі своїми проблемами та як всі ми — істота суб’єктивна, а тому може помилятись і не завжди вірно оцінювати. Тричі подумайте перед тим, як сварити школяра за оціннки, адже «10» чи «12» не завжди відображають рівень знань. Зрештою пам’ятатайте: світ в якому ми живемо відрізняється від того, що було 20 років тому, і сьогодні роботодавцю важливі не оцінки і дипломи, а наші практичні знання та досвід, а це часто не входить до програми, яку складають чиновники.

Список не повний і буде доповнюватись. Сподіваюсь на Ваші коментарі та доповнення.

п.с. якщо вас зацікавила тема виховання та сімейних стосунків хочу запропонувати ознайомитись з нашим проектом “Сімейни клуб”