На Рівненщині зустрілись першокласники... 1963 року

Їх зібралось понад два десятки - тих, для кого перший дзвоник у стінах школи в селищі здолбунівських цементників пролунав рівно півстоліття тому. Не приховують радісного хвилювання, безперервно фотографуються на згадку, згадують теплими словами вчителів.

- Два перших класи, "А", і "Б", на лінійку вели Леся Олексіївна Савченко та Любов Митрофанівна Артюх, - пригадує одна з організаторів зустрічі першокласників 1963-го, рівнянка Зоя Захарчук. - Сьогодні стою на цьому шкільному подвір'ї, дивлюсь на нинішніх "першачків" і пригадую, як 50 років тому і ми стояли тут такі самі щасливі, з портфелями і квітами, обласкані батьками, дідусями та бабусями, молодими вчителями. А навкруги росли ще дуже молоді дерева, бо і наше селище цементників було ще дуже молодим...

Зої Захарчук надають слово на святковій лінійці - і першокласники 2013-го затамувавши подих слухають настанови від тих, хто півстоліття тому стояв на їхньому місці: "Шануйте вчителів та старших людей, бо вони піклуються про вас. Не сердіться на вчителів, на їхні зауваження, завжди радьтеся зі своїми наставниками. Повірте, пройде багато років, а найтепліші спогади будуть пов'язані у вас саме з часом навчання у школі. А вчителям нехай Господь Бог дає здоров' і сили добре навчати наших дітей, щоб вони завжди знаходили в шкільних стінах прихисток, справедливість, добрих друзів і мудрих порадників".





Свято Першого дзвоника у Рівному

Першокласники 1963-го один за одним згадують вчителів: з особливою теплотою говорять про першого директора школи Аркадія Єфремовича Співака ("він цю школу будував, він був справжнім фанатом своєї роботи, жив нею"), класних керівників Тетяну Андріївну Мирончук і Володимира Олександровича Кулешу ("вони разом із вчителями-предметниками допомагали нам влаштовувати цікаві вечора, концерти, конкурси; ми отримували багато нагород за учнівську художню самодіяльність, у нас стільки було різних художніх колективів - справді насичене, змістовне дозвілля"), бібліотекаря Тетяну Сергіївну Кулєшу ("вона так організувала роботу бібліотеки, що нам постійно хотілося там бувати"), піонервожату Таїсу Петрівну Кирилюк ("ми і тепер співаємо - вже своїм онукам - тих пісень, яких вона нас вчила на святах і перервах")...



"А на групі продовженого дня ми потрапляли в добрі руки Ніки Романівни Горощук, - підхоплює хтось із "першачків" 1963-го. - Як все-таки багато розповідали нам наші перші наставники, як багато часу проводили ми з ними!.." І знову линуть спогади - про тих, хто уже пішов з життя, про тих, хто через самопочуття не зміг завітати на хвилюючу зустріч, про тих, кого життя розкидало по світах...



1 вересня, час, коли батькам треба згадати про найголовніше

"Задум зустрітись на святі Першого дзвоника через півстоліття з'явився у нас у травні, коли ми відзначали сорок років випуску, - каже Зоя Захарчук. - Нас тоді зібралось понад чотири десятки! Щасливі, що і сьогодні нас, першокласників 1963 року, зібралось так багато. Це так хвилююче - знову пройтись шкільним подвір'м, увійти до тих класів, де колись засвоювали перші шкільні предмети... Нехай Господь благословляє нинішніх учнів та їхніх батьків і вчителів".