"Гаряча" суботня ніч рівненської міліції [РЕПОРТАЖ Частина 2]

Відколи у Рівненській області запрацював кол-центр, викликів у чергову частину стало зовсім мало. Чергові міського відділу більше не керують нарядами. На місця події їх направляють оператори кол-центру.

— Що сьогодні цікавого було? — запитую в чергових.
— Та все як завжди: крадіжки, тілесні, сімейні…, — відповідає черговий, — Інопланетяни двох викрадали. Дзвонять, кажуть: «Тут у мене по хаті ходять невідомі». І головне адекватно говорять, серйозним голосом. То патрульні їздять дивляться, хто там у них ходить. Якось один подзвонив і сказав, що у нього енергію тягнуть через лампочки. То його сюди доставили, поки чекали п’яту бригаду (бригада швидкої, що їздить до буйних, п’яних, психічнохворих — авт.), посадили чоловіка в тінь, щоб наші лампи з нього всю енергію не витягли. Сидів у куточку боявся.

— А колись дід подзвонив, повідомив, що восьмеро людей до нього в хату увірвались і розпаковують наркотики, — додає інший черговий. — Патрульні приїхали, старий сказав, що зловмисники в кімнаті закрились, і він боїться зайти. Міліціонери увірвались до кімнати, а там - нікого. Зрозуміли, що діда «білка» взяла. Питають: «Діду, скільки вже не п’єш?», каже: «Три дні в рот не беру!». «А чого так?», «Пенсію жду!». І таке буває.

"Гаряча" суботня ніч рівненської міліції [РЕПОРТАЖ Частина 1]

— А я думала «білочка» — це коли забагато вип’єш...

— Ні, навпаки, коли різко перестаєш. Якось в ізолятор тимчасового тримання доставили дуже п’яного арештованого. То він до ранку протверезів і бігав по камері метеликів ловив.

Лунає виклик: «Слідчо-оперативна група на виїзд». Їдемо в «Торнадо» вилучати газовий пістолет. Коли прибули на місце, там уже стояв натопв «зівак», швидка допомога, "Беркут" і ГШР. Швидка забирає потерпілого до лікарні, а його нетверезий товариш розповідає міліціонерам, що трапилось.



За його словами, сиділи вони собі, відпочивали, випили всього по кілька грамів, нікого не чіпали, як раптом до них підійшов чоловік і почав ображати. Опісля компанія вийшла покурити, незнайомець попрямував за ними. На вулиці дістав пістолет і вдарив ним по голові потерпілого. Той упав на землю і вдарився головою об асфальт.

Потім з’являються два свідки цієї пригоди. Вони розповідають абсолютно протилежне. Мовляв, саме компанія потерпілого поводилася по-хамськи та чіплялася до незнайомця. Тоді він і змушений був захищатися пістолетом.

Вислухавши це все, їдемо в лікарню опитувати пораненого. Зустрічаємо його біля ЦМЛ. Товариш якраз допомагає йому кудись іти: чоловік ледь стоїть на ногах, нічого розбірливо сказати не може. Міліціонери запросили їх в машину слідчо-оперативної групи і повезли на медосвідчення. Потерпілого мало не знудило прямо в машині.

Коли чоловіка повели освідчувати, дебоширити почав його друг. Його «понесло» після того, як правоохоронці сказали, що свідки розповідають геть іншу історію про події того вечора.

— Шо ви мені тут розказуєте! Та я зараз подзвоню серйозним людям і вони з вами всіма розберуться!
— Та дзвони кому хочеш. У мене за двадцять років таких, як ти, знаєш скільки було?
— Та ти вааще мовчи! Ти водій. Хто тебе питав?!
Чоловік кидається дзвонити «серйозним людям» і вистрибує з машини.
— Та візьміть його теж освідчіть, складіть протоколи. Що ви з ним панькаєтесь! — каже водій операм.

Міліціонери виходять поговорити з дебоширом, а той починає штовхатись і шарпатись.

— А це вже, шановний, опір працівнику міліції, — кажуть оперативники, «заламують» йому за спиною руки і примусово ведуть освідчувати.

— Ви б на кожного складали протоколи за непокору, — кажу. — То може б вели себе інакше. А то дійсно «панькаєтесь».
— Ой, знаєш скільки їх таких…

Повернувшись до міськвідділу, застали «аншлаг». На подвір’ї стояло дві машини ГШР і дві ДАІ. Якісь п’яні дівчата кричали щось на кшталт «менти казли», а мені «ти хто така, чо ти тут фоткаєш». Я вже теж починаю звикати.
У холі один чоловік спить на лавочці, інший щось кричить і розмахує руками, на підлозі калюжа крові.

— Що тут було? — запитую у вахтера.
— О, ти багато пропустила. Тут що хоч було. Ще дві «дами» щойно вийшли.
— Я зустріла їх на вулиці.
— Ходи, поїхали! — кличе мене оперативник.
— Як? Вже? А що там?
— Ножові…
У складі опергрупи зміни. Працівник карного розшуку залишився складати протоколи на тих, кого щойно доставили. Замість нього до нас сідає молода дівчина з додаткової групи.

— І хто такий розумний придумав, що я їду? — запитує.
— Ну у тебе було всього два варіанти: або їхати з нами, або допитувати цих двох, яких ми привезли.
— Де ви взяли отого в полосатій куртці? Я зустріла його, коли йшов в карний розшук. Два рази впав. На мої намагання підняти його, доказував: «Я саааам».
— Це з «Торнадо». Там ціла Санта-Барбара.
— А зараз куди їдем?
— Ті ж люди, в ту ж хату: центральна міська лікарня. Ножове поранення.

У лікарні потерпілого не застали. Чергова медсестра віддала міліціонерам закривавлений ніж, який привезла швидка разом з пораненим, і пояснила, що з потерпілим все нормально. Проникаючих поранень немає, просто дві подряпини. Оскільки живе він поруч, чоловіка відпустили додому.

Будинок потерпілого і справді знайшли на сусідній вулиці. На відміну від самого потерпілого. За високим парканом світло у вікнах не світилося, тільки гавкав собака. Правоохоронці голосно постукали у хвіртку.

— Зараз буде реєстрація в кол-центрі «невідомі міліціонери стукають у хвіртку», — жартую (схожі реєстрації зараз не рідкість, — авт..)
— Ага, і пришлють сюди наряд патрульних.

Зрештою до нас вийшла матір потерпілого. Правоохоронці пояснили ситуацію і запитали, де її син. Жіночка відповіла, що зранку син сказав, що йде до друзів і більше вона його не бачила. Розказала, що йому 32 роки, хворіє, майже нікуди не виходить, весь час сидить за комп’ютером. Сказала, що заяву писати він не захоче і претензій ні до кого не мають.

З жінкою розпрощалися, проте на «базу» повернутися не вдалося. Ще по дорозі перенаправили до «Магнату»: ДАІшники затримали чоловіка на автомобілі з волинськими номерами без документів.

Під’їжджаємо туди, стоїть відкритий автомобіль, затриманого немає.



— Затриманий уже в міськвідділі. Явно «під чимось», поводився неадекватно, пояснити нічого не зміг, — говорить ДАІшник. — Треба, щоб ви оглянули машину.
— Власника знайшли? — питають оперативники.
— Авто в угоні не числиться. Якщо він його вкрав десь вночі, то не факт, що власник помітив уже пропажу. Та й не відомо поки точно, що він його вкрав.
— Я не можу оглядати машину без власника. Тільки поверхнево. Забирайте поки на штрафмайданчик.

Коли повернулись на Пушкіна, там тихіше не стало.

— Он «угонщик» нарешті заснув, а до цього: що він творив…, — розповідає черговий. — Зараз ще швидка приїде — той з «Торнадо» каже, що погано йому. Друг возмущається, що довго їдуть. Скажи їм що на оленях добираються! (кричить до вахтера — авт.). Зараз ще одних привезуть. Чоловік опам’ятався о 4:25 ранку, що дружина неналежно виховує малолітню дитину...
— Ну от, а ви казали, що буде спокійно.
— Так ще б «каркали» менше, то було б нормально. А то один прийде: «ой, шось у вас так тихо», потім інший: «а чо тут так пусто»… )))

Під ранок з’їжджаються наряди здавати зброю і писати рапорти.

— Ну і як мені цього «угонщика» записати? — цікавиться ДАІшник. — «Доставили невідомого..»? На мої запитання, як його прізвище, він відповідав: «Нет билета! Нет билета».
— То так і пиши: «Доставили невідомого, який назвався Нет билета», — сміється черговий.



— А якщо серйозно? Треба з’ясувати хто він.
— То з’ясовуй. Я його більше трьох годин тут тримати не маю права. Зараз проспиться і може йти. Віддаю карному розшуку і хай розбираються, що це за «Нет билета».

О 7:30 знову лунає виклик. Оперативники збираються їхати вилучати «бульбулятор» з під’їзду житлового будинку.

— Їдеш з нами?
— Ні, це вже без мене. Я додому відсипатись. Сподіваюсь, наступного тижня ще поїздимо.