Учителька з Рівненщини 42 роки стоїть на варті українського слова

"Для мене українська мова всюдисуща. Це нація, вічність, поезія нашого минулого і майбутнього", — каже вчитель української мови та літератури, краєзнавець, відома поетеса та журналістка із Сарн Надія Михайлівна Свищевська.

"Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування", — писав Панас Мирний. Для Надії Свищевської, котра віддала роботі вчителя української мови та літератури більше 40 років, мова це не лише скарбниця, а й повітря, без якого філолог не може проіснувати й хвилини.
Майбутня поетеса народилася в древньому селі Кураш, що на Дубровиччині. Педагогічний стаж відкрила у селі Острівці Володимирецького району. Працювала над собою довго й наполегливо. Адже слово, як найдорожчий камінь, потребує талановитого шліфування. Навіть коли доля привела будувати завод азотних добрив, читала й навчалася. Відтоді й почала писати.

Рівненських чиновників перевірили на знання української мови [+Фото]

Перші вірші публікувала у районних часописах. З часом ліричних мотивів назбиралося і на першу збірку, котру Надія Михайлівна назвала "Запитай у берізки". Згодом з’явилися на світ яскраві весняні дарунки – книжечки "Конвалія в серці" та "Квіти дивосилу", нарис "За Україну", видрукувалася у місцевому видавництві "СловоСвіт" збірка "Торкнутись таїни". Глибокий психологізм, огранений щирою любов’ю до України та високими патріотичними мелодіями, — ось лейтмотив творчого джерела Надії Свищевської.

У 1968 році вступила до Київського державного університету. Після його закінчення вчителювала у селі Трипутні Дубровицького району. Згодом повернулася до рідного Кураша, де очолила місцеву школу. Нині ж педагог проживає в Сарнах.

До 60-річчя поетеси Сарненська районна бібліотека та історико-етнографічний музей видали нарис "Донька поліського краю". Мова йде про нелегкий життєвий шлях та важке дитинство Надії Свищевської. Там символічними є рядки:

Болить мені моя Вкраїна,
Така і славна, і свята,
Бо в світі цілому єдина,
І неповторна, і проста.

"Квіти дивосилу" — дивовижний дарунок авторки людям, що цікавляться народним фольклором. Книжечка просякнута єством давніх поліських обрядів, особливо купальських. Є й чимало автентичних весільних пісень. Збірка не проста. Це істина, це "дивосил" поетичного серця, що зцілює та кличе до відродження культурних скарбниць.

Нині Надія Свищевська, окрім того, що викладає українську мову та літературу, веде у Сарненському НВК "школа-колегіум" гурток творчості юних літераторів "Джерельце". Зі своїми вихованцями виступає на концертах, фестивалях та поетичних святах. Багато в педагога творчих планів. Чекають на друк нові книжечки. Не так давно вийшла збірка для дітей "Промінчик сонечка". У співавторстві з директором Сарненського історико-етнографічного музею, заслуженим працівником культури України Раїсою Тишкевич написана збірка "За тебе, рідна Україно!".

Чимало життєвих історій, опублікованих на шпальтах різних видань, а також власне поетичних збірок, народилися саме з любові до батьківщини. Надія Михайлівна — мати та бабуся. Вона — міцна жінка. Щира, безпосередня й натхненна на подвиги рідним краєм.

"Рівненська газета" №45 від 7 листопада 2013 року