Грузинський журналіст, автор резонансних кримінальних розслідувань Гіга Ліпартеліані мріє викладати на Рівненщині [+ІНТЕРВ'Ю]

Ми зустрілись біля пам'ятника Шевченку: мій співрозмовник у Рівному зовсім нещодавно, і саме це місце — чи не єдине в місті, яке він уже добре запам'ятав.

“Останнє інтерв'ю я взяв у 1991 році, у першого президента Грузії Звіяда Гамсахурдіа”, – розповідає Гіга і зізнається: найбільше його сьогодні цікавить розвиток проектів, пов'язаних із викладацькою діяльністю. Саме в цій ніші й сподівається знайти себе в Україні.

- Скажіть, що Вас привело до України?
- Не буду приховувати, що є причина, чому я поїхав з Грузії. Більше року тому там вийшла моя книга і презентовано документальний фільм про дії теперішнього прем’єр-міністра Грузії Іванішвіллі, які я вважаю кримінальними.

- І яку реакцію викликала Ваша книга та фільм?
- Більше року минуло, але Іванішвіллі в жодній судовій інстанції не намагався оскаржити те, що про нього сказали. Єдине, що вони могли зробити проти мене – арештувати чи вбити, а як мінімум – позбавити роботи та будь-яких засобів існування.

- Зараз вже Ви можете порівняти, як відрізняються українське та грузинське суспільства?
- Грузія – це насамперед Кавказ, у нас поки не створена цивілізована, вільна, демократична атмосфера. У нас не може бути так, щоб журналісти чи політологи, які критикують прем’єра країни, могли в ній нормально жити та працювати.

- Скільки часу Ви вже живете в Україні? Чим тут займаєтесь?
- Тепер я розумію, що недарма кажуть: “деякі проблеми є корисними”. Я приїхав до України 9 місяців тому, познайомився з вашим чудовим народом і, якщо чесно сказати, то полюбив вашу країну. Саме тому з’явилися нові плани жити та працювати в Україні. Хотілося б видати книгу “Невідома Україна”, адже я вже сприймаю її як “моя країна”, бо вона стала частиною мого життя. Сподіваюся, що все вдасться реалізувати, якщо, звісно, тут не вплинуть матеріальні засоби Іванішвіллі. Я на це дуже сподіваюся.

Грузинський гурт Asea Sool презентував у Рівному новий альбом

- А коли і за яких обставин вперше опинилися у нашій країні?
- Вперше все склалося дуже цікаво. 21 січня 2013 року мене запросили на один з каналів, щоб прокоментувати та взяти участь у прямому ефірі щодо вбивства кримінального авторитета “Діда Хасана”. Запросили саме мене, адже це вбивство, на мою думку, напряму пов’язано з Іванішвіллі, діяльність якого я досліджував... Так усе й почалося.



- Я знаю, що Ви ще подорожували Україною, відвідували університети, читали лекції?
- На щастя, моє перебування в Україні не завершилося говорінням про кримінал у телеефірі. Мені випала честь зустрічатися з студентами у різних університетах України: Львів, Чернівці, Івано-Франківськ... Я виступав на факультетах журналістики, політології, міжнародних відносин.

- Про що саме розповідали студентам, яким досвідом ділилися?
- Говорили зі студентами про загальнополітичні процеси не тільки Грузії, Кавказу, а й самої України та країн пострадянського простору. Не буду хвалитися, але студенти слухали дуже уважно. Сучасне молоде покоління – це покоління європейської країни – України. У цьому я переконався під час цих зустрічей. І чим раніше Україна стане державою Євросоюзу, тим краще буде.

- А як Ви опинилися саме в Рівному?
- Почну з того, що я об’їхав майже всю Україну, найбільше відвідав західні та центральні регіони. Нещодавно був на Волині і приїхав звідти з незабутніми враженнями. Я був у багатьох музеях, але такого, як побачив тут, ніколи не бачив. Відвідав музей Волинської ікони…Коли я побачив ці ікони, то зрозумів, що вся ваша ментальність в них передана. Це явно європейські зображення, це ваша європейська, християнська, православна цивілізація, яка творилася ще з ХІ століття. До речі, перші слова, які я читав українською мовою, – це слова молитви до ікони Холмської Божої Матері.

- А після Волині, я так розумію, поїхали на Рівненщину?
- Я чув багато про Рівненщину. Знав, що в цьому регіоні є унікальні освітні, університетські традиції, які зберігаються у стінах Острозької академії. Але я це знав просто на рівні інформації, але коли там побував, то був дійсно вражений.

- Що вам особливо запам’яталося в Острозькій академії?
- Нічого подібного я раніше не бачив. Вражаюче студентське містечко, на території навчального закладу є храм… Там людина заряджається університетським духом.

Рівненський "водник" відкриє філію у Грузії

- Хотіли б викладати в цьому навчальному закладі?
- Звісно. Хочеться там викладати не просто тому, що я шукаю роботу, а тому, що просто хочеться. Я вдячний ректору та проректору, що мені дали можливість зустрітися з студентами факультету журналістики.

- Про що розповіли студентам, які в майбутньому стануть вашими колегами-журналістами?
- Наголошував на професіоналізмі, глибоких знаннях, розповідав про те, як треба працювати. Я, як професіонал у сфері журналістських розслідувань, автор багатьох статей, книг, фільмів у цьому жанрі міг би багато чого навчити студентів. Думаю, що в «Острозькій академії» було б корисно вивчати спеціалізацію «Журналістські розслідування – документальне кіно». У країнах Західної Європи є така спеціалізація, і там люди, які працюють в цьому жанрі, цінуються на найвищому рівні.

- Які ж, на Вашу думку, журналістські розслідування готують нині в Україні? Ви ж, напевно, досліджували це питання?!
- В Україні, у країнах колишнього Радянського Союзу журналістські розслідування ніби і є, їх багато, але вони часто не є професійними. Принаймні більшість з них не мають резонансу, а це може бути тільки тоді, коли виконано справжній, творчий та професійний продукт. Справжнє журналістське розслідування повинно бути зроблено з усіма кінематографічними та журналістськими поглядами, з високим професіоналізмом. Важливо, що не варто розуміти під поняттям “журналістське розслідування” якісь дії проти політиків чи влади. Журналістське розслідування – це, мовою медицини, обстеження, це зображення людини та громадянина. І тут вже не важливо, хто він: двірник, президент чи водій, їх треба робити не від зла чи ненависті. Це потрібно готувати так, як художник малює свою картину. Потрібно добре прикрасити гумором, сатирою чи лірикою, щоб наситити різними “фарбами”. Всього цього треба навчати студентів, і я буду радий, якщо матиму таку честь.

- А якщо не вийде викладати, тоді що?
- У Вашому питанні вже закладено песимізм. Я ж думаю, що мої знання можуть згодитися і керівники це повинні розуміти. А якщо ні, то буду, сподіваюся, корисним для України як публіцист, політолог, кінодокументаліст і просто як той, хто любить Україну.

Довідка
Гіга ЛІПАРТЕЛІАНІ народився у 1963 році. Навчався в Кутаїському педагогічному інституті, історико-філологічний факультет, потім закінчив Тбіліський державний університет, факультет журналістики. Працював на різних посадах у ЗМІ та у видавничій галузі, пройшов шлях від кореспондента до головного редактора, був керівником іноземного відділу Спілки письменників Грузії. Після цього керував прес-службою Рахункової палати Грузії.

Першу книгу видав у 1990 році у видавництві “Мерані” про сталінські репресії в Грузії (перевидана у 2001 році у Варшаві).

Перший, на основі розкритого архіву Верховного Суду Грузії, написав книгу про кримінальні бандитські групи Західної Грузії “Самегрело”. Організував одну з перших документальних студій Грузії, випустив фільм про грузинсько-російську війну (з проблем Абхазії). Неодноразово видавав книги про події в Закавказзі і Грузії, а також у 2002 році у Варшаві видав книгу “Правда про Путіна, або Політична кардіограма Росії”.

Створив у Грузії Агенцію журналістських розслідувань “Репутація”. Читав лекції в різних університетах, в тому числі і в Україні, на факультетах журналістики, політології, міжнародних відносин. Викладав курси “Журналістські розслідування”, “Політична журналістика”, “Політологія”.

Газета "ОГО", № 43 (1423), 6 листопада 2013 року.