Заступника голови Рівненської облдержадміністрації Юрія Кічатого на Рівненщині знають далеко не всі. Понад двадцять років він пропрацював на Рокитнівщині. До призначення на нинішню посаду був головою Рокитнівської районної ради. Нова посада, нові обов’язки, нові враження. Цих аспектів ми вирішили торкнутися в нашій розмові.

— Пане Юрію! Нещодавно минуло сто днів з часу призначення вас на посаду заступника голови облдержадміністрації. Напевно, час підбити перші підсумки своєї роботи. Чи є розчарування?

— Перебуваючи на посаді заступника голови облдержадміністрації, маю можливість реалізувати свої задуми і бути абсолютно автономним в їх реалізації. Микола Петрович Cорока своїм заступникам створив усі умови для втілення відповідних задумів і програм. Така атмосфера дає можливість мені реалізувати себе в першу чергу в питаннях молодіжної політики. Є відповідне розпорядження голови облдержадміністрації щодо створення соціальної служби для молоді на селі. Суттєвими вважаю питання, пов’язані з ветеранами і ветеранськими організаціями. Саме ці дві категорії людей, які часто мають діаметрально протилежні погляди, нині потребують уваги. В одних — великий життєвий досвід, і водночас розчарування в реаліях сьогодення. Іншим — притаманна енергія, азарт, який потрібно направити в потрібному напрямку. І якщо для молодих ще є час влаштуватися в цьому житті, то для людей старшого віку його вже немає. З ними треба визначитись у конкретних справах. Це потрібно робити дуже обережно, і не можна всіх, так би мовити, зводити до одного знаменника. Ми хочемо впровадити таку програму, яка б координувала роботу всіх і державних, і недержавних інституцій стосовно цієї категорії людей. Я ще зі студентських років переконаний: якщо немає колективу, єдиної команди однодумців — ніхто не зможе себе реалізувати.

— З вашим приходом на посаду заступника голови облдержадміністрації помітно пожвавився діалог між владою і політичними партіями. Це ваша особиста ініціатива чи, можливо, звичайний збіг обставин у міру наближення президентських виборів?

Народна рада Рівненщини знайшла заміну голові облради

— Знову повернуся до того, про що говорив вище. Микола Петрович дав можливість автономно працювати. В облдержадміністрації ніхто ніким не опікується, не підганяє і ні в чому не обмежує. Мій стиль роботи напрацьований роками. І якщо в мої обов’язки входить спілкування з лідерами політичних партій, то ігнорувати цього я не маю права. Тому пожвавлення діалогу з політичними партіями розглядаю не як свою заслугу, а як звичайнісіньке виконання службових обов’язків. Свою посаду сприймаю як політичну і тому не розумію, як можуть порозумітися політики, не переговоривши між собою. Ігнорувати діалог з усіма, тими, що подобаються, і тими, які не подобаються, я не можу. Своє завдання вбачаю в знаходженні компромісів, відпрацюванні тих тем, де зможуть себе реалізувати і політичні партії, і виконавча влада. Є маса питань, над вирішенням яких треба працювати разом. Саме форма “круглих столів”, які ми впровадили, на моє переконання, найбільш вдала. Але до цих заходів потрібно готуватися, а це розуміють чомусь не всі. Наші люди вже добре розбираються, хто лише говорить і нічого не робить, а хто, можливо, менше говорить, зате більше робить. Кожен хоче показати себе з кращого боку, адже це закладено Богом і природою. Але люди ніколи не прощають, коли їхні сподівання не реалізовуються. Тому особисто я роблю все для того, щоб люди в мені не розчарувалися. І так повинен робити кожен посадовець, кожен лідер.

— І все-таки, за п’ятибальною системою оцінювання нинішній діалог виконавчої влади і політичних партій ви оцінили б на...

— Знаєте, я не хотів би оцінювати. Таку оцінку, впевнений, можуть дати всі, у тому числі й журналісти. На жаль, далеко не все ще вдається. Зміни є, але коли я повертаюсь до предметної, реальної площини, то діалог вдається не завжди. Тому, вважаю, що з боку політичних партій треба виваженіше підходити до такого діалогу, або ж запропонувати інші схеми. Але діалог завжди повинен завершуватися домовленістю, а не сваркою.

— Практично всі заступники голови облдержадміністрації — члени тих чи інших політичних партій. Чи довго ще Юрій Кічатий перебуватиме поза партіями?

— Мені визначитись дуже важко. Існує низка політичних партій і політичних програм, які я повністю підтримую, деякі підтримую з певними умовами. Відчутним аргументом у даному випадку є і мій професійний досвід. Будучи політологом, маю можливість аналізувати, прослідковувати. На сьогодні щодо членства в якійсь окремій політичній партії я ще не визначився, проте це не означає, що цього не зроблю. Якщо бути, то не лише членом політичної партії, а потрібним цій партії і мати можливість себе в ній реалізувати. Це основні аргументи, які спонукають мене ще розмірковувати і визначатись.

— А ви не думали над тим, що в разі вступу до якоїсь політичної партії ваш діалог з політичними партіями може припинитися?

— Перебуваючи поза політичними партіями, я маю, так би мовити, більшу мобільність. Вона допомагає мені в роботі і дозволяє бути відкритим для співпраці з усіма політичними силами. Поки що часто думаю над питанням, чи не заважатиме цьому моя можлива партійна визначеність, моя самореалізація.

— Останні вибори до парламенту засвідчили, що в суспільстві превалюють опозиційні настрої. Як гадаєте, до президентських виборів якось вдасться змінити цю ситуацію?

— Якщо опозиційні сили зможуть довести народу, що їхні наміри і можливості кращі, ніж має нинішня влада, то люди на це відреагують. На сьогодні в державі є ті політичні сили, які взяли на себе відповідальність за стан справ у державі, є й опозиція.

— Які захоплення у Юрія Кічатого?

— Я старий “кавеенщик”. Стояв біля витоків створення студентських театрів естрадних мініатюр у 1977 році. Люблю гумор, сатиру, анекдоти. Сам люблю підкинути анекдот. З гумором у нинішні часи простіше виживати.

— Після роботи, що для вас на першому місці?

— Сім’я і лише сім’я. У мене двоє дітей. Донька навчається в Харківській юридичній академії. У цьому місяці вже виходитиме заміж. Сину — вісім з половиною років. З дружиною ми живемо досить довго, з 1981 року. До речі, зустрічалися всього три дні. На жаль, зараз сім’я у Рокитному, а я тут.

— Пропозиція стати заступником вам надійшла від голови облдержадміністрації?

— Так, 19 грудня минулого року на день Святого Миколая Микола Петрович запросив мене до себе. Це стало повною несподіванкою. Відразу ж подумки запитав себе: чого б то можуть викликати? Став готуватися до зустрічі, хвилювався. І тут на думку спало, що на день Святого Миколая Микола Петрович сварити не стане.
Я взагалі-то людина осіла і не звик до частих переїздів. У Рокитному мешкаю вже двадцять років. І тут така пропозиція. Не буду приховувати, я розхвилювався і попросив час для роздумів, а головне — термін для випробування, щоб переконатися, чи впораюся зі своїми обов’язками. Часу для роздумів мені було відведено всього кілька годин, і я прийняв пропозицію.

— Практично всі заступники голови облдержадміністрації мають чималий досвід апаратної роботи. Чи не було спочатку відчуття дискомфорту?

— Зовсім ні. В адміністрації панує дуже добра, професійна атмосфера. Звичайно, якби в мене не було досвіду роботи у структурах влади, довелося б важко. Від своїх колег-заступників, особливо від Василя Берташа, на період стажування — мого куратора, постійно і дотепер відчуваю підтримку.

ДОСЬЄ: Юрій Кічатий

15.05.2003