Молоді імена Рівного: Мімдует "Зліва направо"

— Як прийшли до такого неординарного і зовсім, здавалося б, не жіночого заняття? З чого починали і скільки вже займаєтесь пантомімою?
Катерина: Усе почалось після вступу в РДГУ на кафедру театральної режисури. У нас там був один такий предмет цікавий — пластика у виставі, сценічний рух. Після перших занять ми зрозуміли, що отримуємо від цього величезне задоволення. До того ж викладач побачив у нас завдатки і ми вирішили їх розвивати. Нас запросили до театру вільної пластики “Яблуко”, який діяв на той момент при університеті. Почали займатись у позаурочний час, тренувались, словом, розвивались. Зараз, на жаль, цей театр призупинив свою роботу.

Анастасія: От власне через це в жовтні 2008 року ми вирішили створити свій мімдует і займатись окремо. Найбільше уваги приділяли пластиці та пантомімі. Це заняття, яке завжди приносило нам задоволення.

— За цей час встигли себе показати?
Анастасія: Так, ми їздили по фестивалях, деякі проводились у нас в Рівному. На одному фестивалі “Співогрань” у жовтні 2010-го, який проходив у Феодосії, вибороли перемогу у номінації “Найкращий дует” і взяли першу премію. То взагалі був наш перший фестиваль, до якого ми плідно працювали.

Катерина: Ми були до того на аматорських фестивалях. А виступ у Феодосії був нашим дебютом.

— Що найбільше вразило на фестивалях?
Катерина: Найбільше вражала робота інших. Наполеглива праця, яка приносила цікавий результат. Тобто ми зустрічали людей, у яких, власне, було чому повчитись.

Анастасія: А ще запам'яталась реакція людей на наші виступи, тому що ми були єдині в своєму роді. Тобто єдині, хто працював з пантомімою та пластикою. Дуже приємно було і цікаво спостерігати за реакцією людей. Там, до речі, з'явились наші перші фанатки.



— Кого наслідуєте ви?
Анастасія: Звичайно, це неперевершений Марсель Марсо. Ми за ним спостерігаємо. Він уже помер, але ми ще в нього вчимось. Знаходимо його записи і виступи в інтернеті. Вчимось у нього, як правильно накладати грим, взагалі різні такі нюанси.

Катерина: Він для нас бог у цьому мистецтві. І не тільки для нас, але й для усього світу. Займався пантомімою до вісімдесяти років. Потім сказав, що йде зі сцени. А через два роки виступив з новою програмою. Просто геніальна людина.

— Як поставились батьки до такого неординарного заняття своїх доньок?
Катерина: Батьки — це взагалі перші глядачі та критики. Коли вже придумано номер, все відпрацьовано, то перші, хто його бачать, то, звичайно, наші батьки. Створюємо такий собі театр у себе вдома, вмикаємо фонограму, вдягаємо костюми та показуємо вже готовий “продукт”. Дивляться і говорять все прямо. Суворі, але справедливі критики.

— Викладачі підтримали?
Анастасія: Наш художній керівник Володимир Олександрович Богатирьов нас взагалі дуже підтримує. Він сам досить-таки неординарна і цікава особистість. Пам’ятаю один випадок. Ми презентували в групі наш новий номер “Dreamer”, і от він нам підказує, що в самому номері не було надзавдання. От він власне так нам і допоміг, і допомагав неодноразово.

— Розкажіть про особливості такого захоплення?
Анастасія: Насамперед, пластика та пантоміма — це рух тілом. Насправді дуже важко тілом передати все те, що ти хочеш сказати словами. Але передати це рухами можна набагато цікавіше і виразніше. Також не можна забувати про головну ідею, тобто що саме ми хочемо донести до людей.

Катерина: Знаючи спеціальні техніки та підтексти в словах, ти доносиш суть до людей рухами власного тіла. Власне, саме це і зацікавило нас найбільше. Таких особливих секретів тут немає. Над цим просто потрібно працювати, відпрацьовувати кожен рух, погляд. Найголовніше в рухах — чіткість і зрозумілість, виразність. Щоб глядач розумів тебе. Тобто найголовнішим у пантомімі є чіткість.

Анастасія: Якщо один рух має декілька підтекстів, що дуже часто зустрічається, то завдання міма вибрати саме той один. На це потрібно багато часу, все потрібно доводити до кінця.

Катерина: У нас у кожному номері є ідея. Ми зосереджуємось більш на таких вічних темах: дружба, любов, боротьба між добром і злом. У нас такий стиль у роботі вималювався, що ми працюємо на добро, на красу. Кожним своїм номером ми вчимо людей чомусь хорошому, показуємо, як робити не треба. Так вже у нас склалось.

— Що у самих тренуваннях найважче?
Анастасія: Коли ми з Катериною довго працюємо або тренуємось, зазвичай це приблизно дві години мовчання, то після того, як знімаємо грим, розуміємо, що нам не вистачає спілкування.

Катерина: Тобто міміка обличчя працює, не можна сказати, що тобі болить обличчя, просто ти йдеш і розумієш, що після двох годин мовчання ти потребуєш звичайної розмови. От ми приходимо додому, садимо біля себе подруг і починаємо говорити. Це, мабуть, найбільш специфічна робота.



— Скільки потрібно тренуватись, щоб зробити півгодинний виступ?
Анастасія: Кожен номер складається з семи хвилин. А над одним номером можемо працювати близько місяця.

Катерина: А ще до того, як працювати над самим сюжетом, ми можемо думати два роки. Взагалі такі речі народжуються не одразу. Є навіть номери, які нам сняться. Був один такий випадок. Ми дуже довго готувались на фестиваль “Творча валіза”, який проходив у нас в Рівному. Знали, що хочемо показати, але не знали конкретно як. Ідея вже була і досить-таки цікава, просто склалось так, що ми точно не уявляли, як це донести до глядача. І от власне одного ранку прокидаюсь і розумію, що мені наснилось декілька рухів. Я розказала це Насті, і у нас вийшов дуже цікавий номер. Причому, таке траплялось з нами двічі. Мені снився наш виступ і ми вже власне після цього втілювали його в життя.

Анастасія: Це так містично. Але знову ж таки, саме це й показало нашу любов до цієї професії і величезне бажання цим займатись.

— Розкажіть, будь ласка, про атрибути справжнього міма.
Анастасія: Грим — головне для міма. Користуємось професійним театральним гримом. Останній придбали собі в Києві. Взагалі хороший грим, наприклад, у нас в Рівному дістати дуже важко. Розумієш, якщо в тебе не буде гриму — в тебе не буде роботи.

Катерина: Ми ставимо рекорди, хто швидше нанесе грим. Спочатку це було півгодини, потім встановили рекорд на п'ятнадцять хвилин. Бували навіть такі екстремальні випадки, коли ми просто не встигали з вистави на виставу і накладали грим буквально за декілька хвилин.

Анастасія: З одягом простіше. Самі собі шиємо одяг. Як правило, це звичайний чорний костюм. У планах — купити собі білі рукавички. До цього працювали без них. Але ми вже виходимо на вищий рівень, це як пояс у карате.



— Дівчата, ви досить часто говорите про те, що це ваша професія. Чи реально взагалі в Україні, в Рівному зокрема, заробляти виступами собі на життя?
Катерина: Звичайно реально, але в різних регіонах це ціниться по-різному. Наприклад, у нас на Хмельниччині такого взагалі не сприймають. У Рівному ж навпаки — наші виступи сприймають “на ура!”. Скільки працюємо на різних відкриттях, люди досить цікаво нас сприймають, часто чуємо приємні відгуки, що й підсилює бажання далі займатись пантомімою.

— На вашу думку, мімом може стати будь-хто?
Катерина: Для цього потрібно мати певні завдатки і, звичайно, бажання працювати над собою. Насправді, пантоміма досить складне заняття. Його потрібно відчувати, це постійна і наполеглива праця.

Анастасія: Чесно кажучи, в нас були такі випадки, коли ми годинами могли стояти перед дзеркалом і відпрацьовували тільки рух однієї брови. Не кожен так зможе. Це треба любити і мати терпіння, більше того — слід бути досить наполегливою людиною. Потрібно дуже скрупульозно до цього ставитись.

Катерина: Більше того, всіх, мабуть, навчити нереально. Від природи має бути хист, це як основа. А чи виросте з цього щось більше — це вже зовсім інше питання. Якщо є бажання, то людина напрацює все.

— Часто запрошують на виступи? Коли отримали свій перший гонорар?
Анастасія: Запрошують часто. Перший виступ був скажемо так “халтурою” (сміється). За нього ми отримали по 250 гривень кожна. На той момент то в принципі були нормальні гроші. І взагалі приємно було від того, що тобі приносить задоволення те, що ти робиш, а гроші лише підсолоджували момент. Не пам'ятаємо, на що його витратили, на щось несуттєве. Вже на 8 Березня цього року працювали в нових костюмах за гонорар, який отримали після виступу на святкуванні дня народження “Гавани”.

Катерина: Якщо чесно, ми приємно дивуємось, коли нам дзвонять і запрошують на виступи. Спочатку дивувались, звідки про нас дізнаються. Але насправді це дуже приємно.

— Сприймаєте це як захоплення, чи вже остаточно вирішили пов’язати з цим своє життя?
Катерина: Взагалі, це така професія, якою можна займатись до якогось визначеного віку. Тобто ще, можливо, років десять можна буде цим займатись, але й це не факт. Тобто вибрати це головною професією ми з Настею не плануємо. Це просто як поклик душі, своєрідне хобі. Ясна річ, підзаробіток, який приносить задоволення.

Анастасія: Особисто я була дуже задоволена, якби в нас була власна студія, де ми могли б навчати дітей. Це було б взагалі супер. Це, мабуть, одна з наших найзаповітніших мрій. Навіть не те, щоб мрій, а якихось таких надзавдань. Я цим займалася б усе життя.

Спілкувалася Ангеліна ЯСИНОВСЬКА-ДИКУН.

Досьє
Рідне місто: Нетішин, Хмельницька область
Дата народження: 8 жовтня 1988 року
Освіта: Рівненський державний гуманітарний університет, художньо-педагогічний факультет
Сімейний стан: незаміжні