Перша рівненська жінка-байкер

– Моє захоплення їздою на мотоциклі почалось у досить зрілому віці – у 22 роки. Тоді рішення, які ти приймаєш, відрізняються від рішень, прийнятих у підлітковому віці обдуманістю та виваженістю. Батьки не виявляли незадоволення чи негативу щодо мого захоплення, скоріше навпаки – з їхнього боку я завжди відчувала любов та підтримку. Зараз я працюю приватним нотаріусом, у мене двоє донечок, люблячий чоловік, – розповідає Юлія СКОРОМНА. – Вже майже два роки, як не “байкерую”. З часу народження донечок моє життя радикально змінилось, доводиться більше часу приділяти сім’ї.

Байкерство – це стиль життя та відпочинку. Тим, хто не здатний витримати певний дискомфорт, такі випробування ні до чого. Із розповідей Юлії можна почути, що неодноразово приходилось проходити неабиякі випробування. Наприклад, однією з екстремальних та водночас очікуваних ситуацій для кожного з байкерів є банальний ремонт дороги. Тоді, як звичні машини без проблем об’їжджають одна одну чи великі фури, людину, котра їде на мотоциклі, з усіх боків постійно обляпує брудом з-під коліс, брудниться скло шолома, у результаті чого зовсім не видно дороги. На щастя, усе для Юлії обходилось добре, і тепер вони з чоловіком згадують свої пригоди з неабиякою приємністю.

Байк із солодкою назвою
Свій байкерських шлях Юлія розпочала у 1998 році. Її першим “залізним конем” був мотоцикл “Дніпро”, пізніше його змінив мотоцикл з більш солодкою назвою “Kawasaki ЗЕФІР”. Як не дивно, але Юлію “підсадив” на справжній байк ніхто інший, як її майбутній чоловік. Разом вони байкерували понад п’ять років, а пізніше вона змогла вже самостійно справлятися із “залізним конем” .



– На свій перший мотоцикл я змогла заробити кошти власноруч. Адже дуже хотіла мати свій власний байк та навчитись їздити самостійно. Отак я вирішила поїхати до Праги, там пропрацювала півроку, – розповідає Юлія. – Враження, які отримуєш від керування нестримним байком, не порівняти ні з чим. Одна річ, коли ти сидиш як пасажир чи керуєш чужим транспортом, зовсім інша – відчути власний мотоцикл. Тоді тебе вже не стримує відчуття чужої власності, а навпаки – додаються сили та впевненість. Неодноразово, звичайно, були падіння, як наслідок – синці; часто ловила на собі погляди здивованих людей, коли вони дивились, як дівчина не лише вправно керує мотоциклом, що важить більше 200 кг, а й піднімає його.

У весільну подорож на “залізних конях”
Однією із найяскравіших подорожей, зі слів Юлії, є її весільна подорож до Праги. Упродовж тижня на двох байках вони подолали разом з чоловіком шлях у тисячі кілометрів.



– Довгий час я залишалась чи не єдиною дівчиною у рівненському байкерському середовищі. З нашими друзями ми постійно відвідували “байкерські зльоти”, їздили за кордон – у Білорусь, Польщу. Та найприємнішим моментом мого байкерського життя, звичайно ж, була весільна подорож! Щодо самого весілля, то я була прихильницею більш традиційного способу його проведення, а от медовий місяць дійсно був по-справжньому “байкерським”. Удвох з чоловіком ми проїхали багато міст, не одну тисячу кілометрів, що залишило у наших серцях теплі спогади. Навіть після довгих годин їзди під дощем, коли скидаєш з себе мокрий одяг, тебе не полишає відчуття легкості та свободи, навіть втома, і та є приємною, – ділиться Юлія.



На запитання, чи планує вона знову сісти за кермо мотоцикла, Юлія як справжній байкер відповіла:

– Я й не залишала байкерства, просто зараз у моєму житті на першому місці інші пріоритети – це діти та сім’я. Думаю, коли донечки трішки підростуть, я обов'язково знову сяду за кермо байка. Дуже хотілось би знову побачити Прагу. Тому невдовзі ми разом з чоловіком знову будемо на своїх “залізних конях”.


Проект “Перші в Рівному” про наших земляків, котрі були першопрохідцями у різноманітних сферах життя – бізнесі, культурі, громадській чи професійній діяльності, політиці, особистих захопленнях. Про тих, хто не злякавшись труднощів, долаючи перешкоди - йшов до мети.

Рівненщина має знати про своїх ПЕРШИХ більше!