Спілкувався з айдарівцем журналіст Інформаційного Агентства Волинські Новини.

Який моральний дух у бійців?

- У нашому підрозділі дуже високий моральних дух, бо тут усі добровольці й люди знають, куди йдуть. Саме цим ми і відрізняємося від регулярної армії, яка набирає солдатів під час мобілізації. Ми знаємо, куди йдемо і готові захищати Батьківщину, навіть ціною власного життя!

Нас було 30 чоловік, однак уже лишилося менше, адже нещодавно поховали в Луцьку нашого побратима Сергія Шостака, а також Рустама Хамраєва, який загинув у боях під Луганськом 17 червня.

Силовики звільнили селища Степанівка і Маринівка на Донеччині

Чи належно Ви забезпечені засобами захисту?

- Наш волинський взвод у батальйоні забезпечений засобами захисту так: бронежилетами на 98%, шоломами на 80%. Ну, це відносно, загалом, ми нормально забезпечені. От, наприклад, у мене був шолом, але я себе відчуваю комфортніше без нього, тому передав молодшому бійцю, який не має таких навиків як я, але горить бажанням воювати за Україну. І так вчинив не лише я.

Взагалі, то Збройні Сили України забезпечують нас лише зброєю. Тому ми дуже вдячні волонтерам за підтримку. От, нам прислали два тепловізори, це дуже потрібна річ, адже зараз наша друга рота «волинського взводу» знаходиться на передовій. То от, один такий тепловізор може вночі врятувати життя цілому підрозділу: якщо наближається якийсь ворог, то дозорний його побачить здалеку і відбувається затримання чи атака з нашої сторони. Звісно, в бою вони можуть псуватися, але ми дорожимо таким обладнанням.

Зараз у нас є складнощі зі зв’язком. От, нам волонтери теж з цим допомагають. Так, доставили в батальйон до 40 радіостанцій. Зауважу, що одна радіостанція коштує приблизно 600 гривень. Це дуже необхідна річ, адже ми на передовій, бійці можуть бути відрізані від головних сил і необхідно координувати подальші дії.

Щодо їжі, води, то всього вистачає. Цим нас теж забезпечують волонтери.

Як складаються стосунки українських військових з місцевими?

- Місцеві люди по-різному до нас ставляться: 50/50. Деякі нам довіряють, допомагають. Зауважу, що з нами воюють хлопці із звільнених міст, зокрема з міста Щастя є воїни, з Луганська є чоловіки.

Часто буває, що коли ми звільняємо міста, нам дякують місцеві.

Хоча бувають і прикрі випадки, адже є певна категорія людей, які - за комуністичний лад. От, був прикрий випадок, коли ми проводили зачистку в одному селі і вже виходили, а нам у спину почали летіти кулі.

Так, дійсно, люди із Заходу України мають більше патріотизму, адже на Сході Росія нав’язувала свою ідею, проти нашої держави, вони не бачили кращого життя. Мені вдалося поспілкуватися з переселенцями, які приїжджають на Волинь, то вони шоковані тим, як живуть наші краяни і більшість уже не хоче повертатися в свої міста.

Новини з фронту: рівненські військові, не зважаючи на обстріли, рятують луганчан

Що Ви думаєте про протести, які організовують матері військових?

- Щодо тих протестів, які відбуваються на Волині, то я негативно ставлюся, хоча не можу засуджувати матерів, адже усі вони мають серця. Я думаю так, що коли чоловік служить в армії, то це треба розуміти. Особисто я давав присягу на вірність українському народу ще в 1995-ому році. Наприклад, мої батьки змирилися з тим, що я борюся за Україну. Я вважаю, що чоловіки повинні захищати свою Батьківщину і їм не треба ставити палки в колеса. Звісно, матері хвилюються за своїх синів, але це війна. Вона не лише забирає життя, а й дає іншим, адже ми звільняємо міста, даємо людям можливість нормально жити без терористів, без грабежів і куль над головами.

Як Ви бачите подальший розвиток АТО?

- Зараз пішов переломний момент, це розуміємо й ми, і та держава, яка підтримує агресорів. До того ж, під час третьої хвилі мобілізації в Збройні Сили України поступають військові, які навчені, ми стаємо ще міцнішими. Я думаю, що ця війна може затягнутися як партизанське протистояння, однак війна опору, неоголошена війна, яка зараз є, закінчиться найближчим часом.