Відкрий Рівне: де у Рівному знайшли золото

Золотіїв - колишнє передмістя Рівного, а нині повноправна його частина. Сюди легко доїхати з центру міста маршрутками № 35, 43 та 44.

Золотіїв - по-своєму унікальний: в Україні немає більше населених пунктів із такою назвою!

Легенда розповідає, що в сиву давнину тут оселився був майстер-золоті руки. І це було не просто порівняння - чоловік мав хист до золотарства, майстерно реставрував ікони. Ось і прозвали його Золотій, і село, що розбудувалось довкола - Золотієвом, за ім'ям одного з перших поселенців.

Окрасою Золотієва є дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована тут на кошти поміщика Лук'яна Дворжанського в 1855 році.



Серед відомих вихідців із Золотієва у минулому - письменник, літературний критик, історик, представник «української школи» в польськомовній літературі Міхал Грабовський. Він народився у Золотієві в 1804 році в сім'ї майора російських військ, шляхтича Антонія Грабовського та його дружини Терези. У гостях в Грабовського одного разу побував Тарас Шевченко, неодноразово відвідував його Пантелеймон Куліш. Щоправда, приїжджали вони вже не до Золотієва - Грабовський чверть століття прожив у своєму маєтку в Олександрівці (нині райцентр на Кіровоградщині).



За свідченням старожила Рівного Олександра Каркіча, які наводить 7d.rv.ua, на горбу вулиці Олексинської жили заможні люди – переважно чехи, словаки, які мали свої олійницю та млин. На місці нинішнього магазину до 1943 року стояла двоповерхова сушарка, а там, де нині бібліотека, розміщувався млинзавод.

– Розбудова села почалася десь у 1963 році, коли колгосп почав видавати людям земельні наділи, - розповіла суспільно-політичному журналу "Україна" інша старожилка Золотієва, пані Катерина. - Перші хати з’явилися з лівого боку вулиці Олексинської. Інший, правий бік, почали забудовувати десь у 70-х роках. На місці нинішніх вулиць Золотіївської та Загородньої росли садки, квітував мальовничий луг, який ми називали «днина». Там була криниця і сажові копанки, до яких ввечері після роботи ходили купатися. Влітку тепло, з колгоспу люди прийдуть, брудні, в пилюці і йдуть на «сажовку» купатися при місячному світлі. Вдень на днині ми пасли корови. Нині там садять городи. Земля Золотієва простягалась аж до сучасного району Ювілейний. Ми туди корови теж ганяли на пасовище. Худоби мали багато, в кожній хаті тримали по одній-дві голови. Сучасна вулиця Біла теж належала до Золотієва. У нас на неї казали хутір. Питали: «Звідки ти йдеш?» – «З хутора». До речі, на місці теперішнього комбінату хлібопродуктів стояв млин. Довгий час у селі не було асфальту. На вулиці Олексинській аж до 80-х років лежала бруківка. А в глибині села було ще гірше. Така багнюка, що ні пройти ні проїхати. Тому люди і селилися ближче до вулиці Олексинської, яку заасфальтували на початку 80-х. Зате сьогодні ті, хто таки залишився в глибинці села, виграли, бо живуть поблизу лугу та річки.

Трішки заглибимось у більш давню історію Золотієва...

"Здавна надтрактовий Золотіїв як власність Костянтина Острозького був у віданні Дорогобузького замку, - розповідає у книзі "Рівне та околиці Рівного" відомий краєзнавець, художник та дослідник української міфології Валерій Войтович. - Акт 1511 року при реєст­рації майнових повинностей відносить «Золотеев» до володінь Іллі Острозького. У 1577 році від «Золотеева» платили за 7 «димів». Тоді село вносило данину за ставки, лани, городи, борті. Два роки опісля документується свідчен­ня про нові виміри «золотеевских угодий», використаних для випасу й сінокосів. З 1583 року «имение Золотеев» переходить у володіння Степаня. Відтоді багато земель у напрямку Олексина стають предметом торгів, перерозподілу. Під кінець XVI ст. «Золотеев» передають у зону міста Рівне. На той час «золотиевцы» давали замкові, крім іншої натури, ще 40 «гарців» меду щорічно. Крім того, «золотиевцев» брали на шальваркові роботи для збирання урожаю зернових. У Золотієві діяв фільварок, про який згадує акт 1603 року. Він належав Олександру Острозькому, який мав тут своїх посесорів. Під час Визвольної війни (1651) «Золотеев» сформував свій оборонний загін, який діяв також в різних околицях Рівного".

На початку XIX століття село мало 45 дворів та 317 мешканців. За переписом майна 1911 року, Золотіїв мав ґуральню, крамничку, пункт скуповування ганчір’я, шкур. Тутешня гуральня випускала 30 305 відер продукції на рік. Жителів тоді тут було 570. Пізніше згадується однокласна школа й малі громадські ділові осередки.

...Чотири роки тому дістатись Золотієва стало зручніше - на вулиці князя Володимира у Рівному капітально відремонтували міст, який веде до цього мальовничого куточку Рівного.



У Рівному відкрили відремонтований Золотіївський міст

Нині в Золотієві дві головні вулиці - Олексинська та Золотіївська. Олексинська веде до села Великий Олексин, названого так на честь його засновника Олекси. Чоловік, за переказами, очолював загін охорони, за що йому виділили тут землю. Недарма ж, у перекладі з грецької, Олекса, Олексій - це "захисник". А з вулицею Золотіївською вийшло складніше - колись таку назву мала зовсім інша вулиця Рівного, нинішня Пирогова, що відразу за залізничним переїздом.

Відкриймо Рівне разом!

При підготовці статей використовуються матеріали сайту "Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org.